ГАЗОВІ СПРАВИ «ДАХУЄ» ЄС. Брюссель фактично прийняв Україну в енергетичне НАТО
Олена Дудко
Європейці стали активними учасниками газового конфлікту між Україною і Росією. Після Помаранчевої революції в українській політиці з'явилися три явища, що характеризуються просто завидною постійністю. Це: протистояння президента Віктора Ющенка і прем'єра Юлії Тимошенко; безперервні спроби з боку різних політичних сил оголосити Верховну Раду нелегітимною і провести позачергові парламентські перевибори; затяжний газовий конфлікт України з Росією. Від цього всього втомився народ, втомилися і самі політики. Але як позбавитися хоч би від одного з вищеперелічених явищ, вже не знає ніхто.
І ось нещодавно весь світ спостерігав продовження затяжного газового конфлікту України з Росією, що почався в кінці 2005 року. І якщо до 2009 року його якось вирішували між собою власті України і Росії, то з нинішньої зими до конфлікту живо підключилися ще і європейці. А з 23 березня 2009 року тепер ні у кого не виникає сумнівів: європейці вже не залишатимуться сторонніми спостерігачами, що замерзають від холодних стосунків Ющенка і Тимошенко з Медведєвим і Путіним.
Але інтереси європейців в цьому питанні не обмежуються всього лише бажанням отримувати газ вчасно і за розкладом. У них в цій історії свої бізнес-плани. Переслідуючи їх, Європейський Союз не побоявся стати активним учасником газового конфлікту між Україною і Росією. Європейські чиновники спробували обіграти Володимира Путіна. В той час, як Путін домовився з головними споживачами газу (Італією, Німеччиною, Францією), європейські чиновники залучили до себе в прибічники владу України. Рахунок 1:1 між Баррозу і Путіним, поки що унічию.
І хоча багато експертів вже зараз акцентують увагу на тому, що декларація, підписана між Тимошенко, Ющенком і ЄС, є більше декларативним документом, ніж реальним економічним договором з чітко прописаним планом дій, ця декларація все одно зіграє свою роль. Правда, невидиму для нас, простих обивателів – політичну і економічну роль.
Економічна роль декларації полягає в тому, що тепер Путін не зможе проігнорувати ЄС і не поділитися з європейськими чиновниками шматком від пирога – тобто, акціями майбутнього газового консорціуму. Раніше він планував дати долю лише свої колегам з Італії, Франції, Німеччини, і, можливо, декілька акцій Віктору Ющенку і його братові Петру. Тепер доведеться давати долі ще і олігархам-фінансистам, які стоять за міжнародною організацією під назвою ЄС.
А політична роль декларації характеризується тим, що тепер розумні європейські піарники зможуть представити перед всіма справу так, що нібито це вони є ініціаторами створення міжнародного газового консорціуму між Росією, Німеччиною, Італією, Францією. І нібито це Росії доводиться проситися в цей консорціум, а не бути його ініціатором – те, як є насправді.
