Таємна зброя Насті Зюркалової: "Мені завжди казали, що в мене розумні очі"

  Гра цієї чарівливої тендітної дівчинки викликає подив у багатьох досвідчених діячів кіно та найрізноманітніші відгуки телеаудиторії. Це зворушливість, помножена на силу таланту. Її впізнають, критикують, обговорюють, нею захоплюються.

  Характер Анастасії Зюркалової – ніби поєднання вишуканої класики та ніжного мелодійного блюзу. Вона стримана та серйозна, але разом з тим дуже щира й відверта. Акторка вірить у власний успіх і зізнається, що любить давати інтерв’ю. Але спілкуючись із Настею, я не побачила в ній тієї затасканої й обридлої зіркової манірності. З нею просто і легко… Цікаво пізнавати її внутрішній світ, який для більшості залишається «невідомою землею». Без сумніву, є речі, які роблять цю звичайну людину незвичайною.

Успіх не знаходять у капусті… Головна принада – красиві очі!

  Одного вечора тато запитав у неї, чи не хотіла б вона зніматись в кіно. Вона тоді не думала про якісь конкретні речі і відповіла: «Ну так…». Наступного ж дня опинилась на кастингу, організатором якого була Оксана Байрак. Це був кастинг на фільм «Сніжна любов, або Сон зимової ночі». Врешті не важко здогадатись, що було далі. Маленька Зюркалова отримала досить пристойну роботу.
  Існує навіть така міні-легенда, що дівчинка причарувала всіх своїм глибоким сумно-янгольським поглядом. Було цілком очевидно – «сердешна Оксана» нарешті знайшла те, що шукала.
  Настя дуже часто розповідає журналістам історію про першу вдалу професійну спробу, але вони завжди повертаються до цього… Вочевидь очікуючи яскравих подробиць. Втім дівчина не робить зі свого старту приголомшливої події.

Стихія акторської гри, в якій важливо залишатись собою

- Чим для тебе є акторська гра?
- Передовсім це – самовираження. Я не люблю грати так, як мені вказують. Волію робити так, як відчуваю, як вважаю за потрібне. Хоч дехто може стверджувати, що це не професійно. Коли я була зовсім маленькою, я не думала про те, що є якась логіка ролі. Я грала лише так, як я це розуміла. Режисер, звісно, вносила свої корективи, адже є сценарій, а там все чітко. Але загалом не доводилось особливо підлаштовуватись. Зараз розумію, що все складніше. Хоча не можна сприймати це дуже серйозно.
- Передивляєшся свої старі роботи?
- Правду кажучи, вже дивитись на них не можу… Навіщо? Треба рухатись далі.
- Часто бачитесь з Оксаною Байрак?
- Не часто. Вона дуже заклопотана. В неї проекти, проекти, постійно нові проекти…
- Подобалось із нею працювати?
- Так, вона незвичайна людина. Енергія з неї виливається фонтаном. Вона вміє керувати процесом. Дуже хороший режисер.
- Чи не було остраху, що тебе завжди ототожнюватимуть з її проектами?
- Я не думала про це. Я ж тоді була маленькою. І хоч мені здавалось, що я така доросла, багатьох речей просто не усвідомлювала. Я знімалась з видатними акторами і сприймала це якось нормально, без особливого захоплення. Це зараз я розумію, що… О-о-о, це ж Гафт, Любов Поліщук, якої вже немає серед нас… Мені таки поталанило! Тоді я сприймала все інакше: от є, ну то є.
- З кимсь із акторів підтримуєш зв’язок?
- Зараз ні… А раніше інколи телефонували одне одному, вітали зі святами.
- Чи хотіла б бути схожою на когось зі світових знаменитостей?
- Хочу залишатись собою. Не хочу когось копіювати.
- Чи могла б працювати суто на голому ентузіазмі, не отримуючи гонорарів. Вони для тебе є важливими?
- На даному етапі вони не є необхідними. Знімаюсь я передовсім тому, що мені подобається ця справа. Ще намагаюсь зважати на перспективи проекту… Якщо він дійсно мене зацікавить, то навряд гонорар буде першим, про що я подумаю.
- Граєш в житті?
- Не люблю цього. Звісно, коли переказую якісь веселі історії, на зразок: «А вона сказала, а він сказав…», то можу дозволити собі якісь експерименти з голосом, мімікою… а так не користуюсь цим. Намагаюсь не прикидатись.

- Якою ти себе бачиш років через 10-15?
- Успішною.
- Всі звикли бачити тебе по телевізору. А чи грала ти в театрі?
- На жаль, ні. Хіба що в школі. До професійного театру я не готова. Для цього потрібно отримати нові навички, опанувати іншу манеру поведінки. Там своя специфіка гри. В театрі є лише «тут» і «зараз»… Ти зобов’язаний передати красу моменту. Глядач не повинен бачити людину, якою є актор поза межами світу персонажа. Щоб протягом вистави «втриматись» в ролі, необхідна неабияка майстерність. В кіно – є дублі, є монтаж, спецефекти і багато іншого. Знаєте, кажуть, що існує магія кіно… Чому? Тому що на знімальному майданчику бачимо одне, а зовсім інше отримуємо в кінцевому результаті. Мені здається, акторові, який грає в театрі, не так вже й важко буде зіграти в кіно. Але не навпаки.
- Як ставишся до критики?
- Болісно. Хоча це залежить від ситуації… Якщо щось доцільне, я обов’язково беру до уваги. Інколи люди, які мене зовсім не знають, кажуть мені, що я задавака. Знялась в кіно – і тепер вся така «wow»! Але це смішно, це неправда… Інколи буває образливо, що мене так сприймають. Хоча… це вже їхня справа.
- Вважаєш себе лідером?
- Ні. Буває, що даються взнаки якісь ознаки. Але загалом ні. Мені це не дуже потрібно. Намагаюсь бути господарем лише свого власного життя.
- Що робитимеш, якщо доведеться боротись із кимось за роль?
- Насправді все залежить від режисера. Він вирішує. Хоча я точно знаю, що доклала б усіх зусиль. Але тут важливо не переборщити. Глядач має повірити в те, що ти робиш.
- Буває так що не вірять?
- Пригадую, коли у прокат вийшла «Аврора», було багато різноманітних відгуків. Комусь фільм сподобався, комусь ні. Але майже всі, хто підходив на вулиці, казали щось на зразок: «Я так плакав, так плакав!».
- Чи проживала ти ролі?
- Є прикмета, що не можна вживатись в роль, інакше вона починає впливати певним чином на твоє життя. Зі мною такого не траплялось. Але бували моменти, коли я відчувала те, що могла відчувати моя героїня. А так, щоб повністю заглиблювалась в образ… ні.
- Тобі пропонували зніматись у рекламі?
- Було кілька разів, але я відмовлялась… вже й не пригадаю, чому. Пропонували рекламувати цукерки.
- Є якісь щоденні вправи, які ти виконуєш? Може, розминаєш артикуляційний апарат, робиш розтяжку?
- Багато хто не зовсім правильно уявляє моє життя. (Сміється.) В мене це не так, як у голлівудських акторів… щоденна боротьба за ідеальну форму і все таке. Я живу, як абсолютно звичайна людина. Ходжу в школу, бігаю на курси.
- Що робиш для того, аби розслабитися?
- Сплю! Це для мене найкращий спосіб відпочити, зняти напругу.

  Коли я запитала в Насті, чого б їй хотілось випити, вона відповіла, що не відмовилася б від кефіру. Вона розповіла, що дуже любить солодке. Каже, що найменше боїться втратити струнку фігуру, адже важить лише 40 кг.

- Дотримуєшся якихось дієт?
- Та ви що?! З моєю комплекцією?! Мене навпаки всі запитують: чому ти така худа? Чому не їси? Я займаюсь спортом… Плаванням, акробатикою.
- І як воно бути такою мініатюрною?
- Нормально. (Сміється.) Я завжди була маленькою. Інколи погляну на тих дебелих тіток з одинадцятих класів – і розумію, що я не дуже схожа на випускницю… Проте мене не важко носити на руках.
- Ти задоволена собою?
- Правду кажучи, більшою частиною зовнішності – ні. Зараз намагаюсь дихати свіжим повітрям, нормально харчуватись, щоб мати нормальний вигляд.
- А є щось, що вважаєш своєю таємною зброєю?
- Мені завжди казали, що в мене розумні очі. Це часто допомагає.
- Маєш шкідливі звички? Обіцяю, що батькам не скажемо…
- Ні, ні. Курити – це не модно! Це взагалі дурня, як на мене. Пити… Лише хороше вино, якщо є привід.

«Я завжди відкрита для чогось нового!»

- Знаю, ти пишеш…
- Часто в голову приходять якісь дурнички, вигадую якісь розповіді, етюди.
- Ведеш щоденник?
- Так… Але не за принципом: «5 травня… Сьогодні трапилось…». Це має бути щось, що б я хотіла запам’ятати. Я збираю власні думки. А події – рідко. Буває так: коли пишу, мені здається, що це така важлива річ, в цьому є глибокий сенс, а потім перечитую і думаю: «Ну й маячня!». Хоча дещо приємно дивує.
- Ти колись відвідувала курси з психології. Що для себе відкрила?
- Знання з психології дуже допомагають в житті. Легше знаходити спільну мову з іншими, більше про них знаєш, більше розумієш. Я займалась 2 роки. Навчилась інакше думати і аналізувати. Це вплинуло на розвиток мислення, відкрило в мені якісь філософські грані.
- Розкажи про свої малюнки.
- З’являється натхненням… і треба щось із цим робити. Тоді починаю малювати. В дитинстві відвідувала художню школу. Зараз малюю лише, коли хочеться. Що малюється, те й малюю. Даю волю фантазії.
- А як щодо вокалу?
- Я намагаюсь… Але все ж не дуже добре співаю. Є трішки слуху, трішки голосу… Втім це не серйозно.
- Маєш хобі?
- Люблю їздити на велосипеді. Фотографую. Вдається знаходити незвичайні речі, через знімок намагаюсь донести якусь важливу думку. Мені це подобається.

«Люблю спілкування тет-а-тет…»

- Схильна до альтруїзму?
- Ви що? Я егоїстка! Взяти до уваги хоча б наші стосунки з братом. Мої знайомі завжди носяться зі своїми молодшими і це, звісно, класно. Це зворушливо. Але в нас інші стосунки. Абсолютно!
- Воюєте за територію?
- Іноді. Взагалі ми з ним в рівних умовах. Брату лише 11, але він мене не слухає. Ми часто сваримось, сперечаємось. Та все ж стоїмо горою одне за одного, коли треба. Взагалі він в мене розумний. Інколи з ним є про що поговорити… Це дитина-індиго.
- Чи виникало бажання стати членом якоїсь зіркової компанії?
- Не знаю. Раніше ніколи не виникало. Не люблю гучні вечірки. Це не сенс мого життя. Я хочу працювати. Зіркові атрибути – це навіть не другорядне, це десь там далі… Взагалі часто хочеться побути наодинці, аби ніхто не заважав.
- Що найбільше цінуєш в людях?
- Щирість, непідробність, нестандартні погляди на життя. Ці речі роблять людей цікавими. Хоча я тут не можу бути категоричною. По-різному буває… Інколи спілкуєшся з підлим тільки тому, що він чарівливий.
- Віриш в Бога?
- Складне запитання. Був час, коли я постійно молилась. Тоді відчувала в цьому потребу. Зараз вірю в людські сили, в силу духу. Вірю в долю. Є деякі моменти, які ми змінити не можемо. Але решта – це наші дії, наші вчинки.
- Чимало говорять про твої досягнення. Можливо, є речі про які шкодуєш, які б хотіла змінити, якби була така змога?
- Це точно не стосується кіно! Взагалі. Лише побутове. Інколи думаю: «О, чому не можна повернути час?»… А з іншого боку, все так, як має бути. Якби щось змінилось, можливо, я б не сиділа зараз тут, була б іншою.
- Тебе легко образити?
- Непросто. Я маю подвійні погляди на життя. Можливо, тому що за знаком зодіаку я – Терези. Можу дивитись на ситуацію під різними кутами.
- В інтерв’ю ти завжди кажеш, що нема часу для особистого життя. Знаю, що зараз він у тебе з’явився… Розповіси?
- Ну так… Є… Його звуть Олексій.
- Чим же він тебе привабив?
- В нього така гарна посмішка! Він веселий, позитивний. Я сприймаю все більш драматично, а він – оптиміст.
- Тобі коли-небудь пропонували вийти заміж?
- Поки що ні.
- Ти щаслива?
- Так. Мабуть, так…

Вона полетіла, але обіцяла, що повернеться...

- Що могло б бути пріоритетом в подальшому?
- Сім’я, діти і все таке… але потім. Зараз – наполеглива праця!
- В Google вводиш: «Анастасія Зюркалова»?
- Це хороша ідея!
- Чи надходять нові пропозиції щодо участі у проектах?
- Зараз ні. Тому я повністю зосереджена на тому, щоб закінчити школу і вступити.
- Наскільки мені відомо, ти хочеш навчатись у Москві? Чим не влаштовують українські університети?
- Ми порадились з батьками і вирішили, що так буде краще, оскільки там більше шансів вступити. В Москві є чимало театральних університетів.
- Не шкодуєш, що їдеш з України?
- Мені насправді важко. Не дуже люблю Москву. Це непривітне місто. Але, зрештою, там бабуся і дідусь. Вони мене морально підтримають. Я люблю Київ. Мені тут добре. Я ще повернусь… Принаймні дуже на це сподіваюсь.