Хмельницький би плакав...
Катерина Сорока
Надворі – ХХІ століття, 234 роки, як сконала Січ, 18 років, як Україна незалежна... Ми отримали те, чого віками так прагнули наші пращури. Незалежність!.. Повторіть це слово. Сьогодні воно не є омріяною святинею, а тому звучить якось сухо. В масах все те саме незадоволення, страх, комплекс меншовартості та сумніви. Ми не впевнені у тому, що завтра щось зміниться на краще. Формально незалежні, але ж насправді уярмлені власною неспроможністю цінувати те, що маємо. Поки що нікому не вдалось вивести Україну на рівень передових європейських держав. Але ж є шанс, просто він не тим випав! Хмельницький би плакав. Хоча... Спробуємо провести паралелі між сучасним і минулим.
Питання «Україна – Захід чи Росія?» сьогодні вже є риторичним. Намагання знайти золоту середину у дипломатичних стосунках з обома сторонами, як свідчить практика, не виправдовує очікувань. Історія має звичку повторюватись… То ж зробимо невеличкий екскурс у часи Хмельниччини, коли проблема бути чи не бути, і, якщо бути, то з ким, розбурхувало тодішніх лідерів України.
Колись наш прабатько Хміль досить харизматично та певною мірою грандіозно вирішував усі дипломатичні проблеми, заручаючись допомогою ледь не всіх сусідніх держав. І справді, Богдан Хмельницький постійно підписував і розривав договори, шукаючи підтримки, воював, воював і ще раз воював.
Як відомо, вже на початку повстання 1648 року Б. Хмельницький у пошуках союзника в боротьбі проти Речі Посполитої звернувся до Кримського ханства (яке в принципі споконвіків вважалося запеклим ворогом українців). Богдан Хмельницький двічі робив спроби домовитися з Кримом про спільні дії.
Перше посольство вирушило з Січі ще в другій половині січня 1648 р., і лише внаслідок діяльності другого посольства (березень 1648р.) було укладено угоду про спільні воєнні дії козаків і татар проти Речі Посполитої. От і почалися часи, коли татари благополучно грабували українські міста, плюс до всього - у вирішальні моменти битв (Зборів, Берестечко, Жванець), коли доля польської армії висіла на волосині, вони кидали Хмельницького напризволяще. Власне, ця зрада і слугувала певним мотивом для Хмельницького шукати іншого союзника.
І доля занесла гетьмана на Північний Схід, до москвичів. 1654 р. була підписана Переяславська угода, яка до сих пір трактується досить неоднозначно. Варто згадати, що за часів СРСР уся історія українського народу подавалася як «віковічне прагнення возз’єднатися з російським» (а про фразу «Київська Русь — колиска трьох братніх народів» ліпше взагалі мовчати). Одним словом, ця угода посилила російську експансію на Захід та Південь, Козацька Держава утвердилась, як правова автономія, що, власне, посилило колонізацію тогочасної української держави, почався процес русифікації українського етносу, його денаціоналізації, трансформації Української православної церкви, втрати її автономності.
Не сталося так, як того хотілося... Більше того, налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український контроль над Білоруссю. Для цього він послав туди значні козацькі сили під командуванням полковника Івана Золотаренка. Останній переконав білоруську шляхту присягнути на вірність Б.Хмельницькому, прийнявши протекторат України, минаючи Москву.
Мирний договір, підписаний у вересні 1656 року за посередництвом Австрії, між Москвою і Польщею без урахування інтересів України, спричинили чергове розчарування Богдана Хмельницького.
І постала тоді на сході Європи коаліція держав, у якій гетьманська дипломатія мала неабиякий авторитет. До цієї коаліції держав входили Швеція, Прусія, Литва, Україна, Семигород, Молдавія та Волощина. Вона була утворена на противагу Москві з одного боку та Польщі і Криму — з іншого. Не коаліція, в мрія. Богдан Хмельницький підписав договори з Швецією та Семигородом, заручаючись їхньою підтримкою та гарантуючи власну. Окрім того, гетьман мав певний військовий план коаліції, реалізація якого могла б ліквідувати будь-які наступальні дії з боку Туреччини.
На превеликий жаль, смерть Богдана Хмельницького поклала край цим грандіозним задумам. Недалекоглядні наступники його, орієнтуючись на Москву та Варшаву, поховали на століття ідею Великої України — потужної імперії на сході Європи.
Історія застерігає: братання з Росією може стати кісткою в горлі незалежності. Це – інший політичний вимір зі своїми законами, в рамки якого не вписується концепт «вільна Україна». Хмельницький зробив помилку, про яку потім шкодував. Про це свідчить його намагання шукати нові напрямки співробітництва. Він намагався вирвати Україну з кігтів імперії, він дивився в Європу і хотів виправити свої помилки. Йому завадила смерть. А що в такому разі заважає нам?
25.10.2009
