Ірен Роздобудько: «В моїх пріоритетах завжди – література»
Катерина Толокольнікова
Ця жінка в екстравагантному капелюшку – головний редактор одного з найпопулярніших жіночих журналів – «Каравану історій. Україна». Вона ж – відома й дуже особлива українська письменниця. Вже видано півтора десятка книжок її поезії та прози. На обкладинках однієї з них можна знайти перелік екзотичних професій, які пані Ірен довелося опанувати. Зараз вона ще й працює як сценарист… Ми не питали її про особливості жіночої прози, чи про «масовість» сучасної літератури. В інтерв’ю «Твоїй території» Ірен Роздобудько, крім усього іншого, розповіла про СВІЙ перший твір, надала СВОЄ визначення патріотизму, описала СВОЮ щойно видану книжку та фільм «Осенние цветы».
- Пані Ірен, коли Ви почали писати літературні твори? А коли відчули себе письменницею?
- Я хотіла бути «письменницею» з… 6 років. У тому ж віці й почала писати свої перші «твори» ‒ досить недбалі, кумедні казки та історії. Перший такий твір був про дружбу чайника та кухонної ганчірки. А письменницею я себе не хочу відчувати, оскільки вважаю, що «професійних письменників» не буває. Адже це не професія, а якась потреба – висловлювати свої думки на папері, говорити таким чином про те, що хвилює і про що НЕ МОЖЕШ не говорити. Часом цей дар у багатьох «письменників» зникає, натомість лишається «голий статус» і спустошена душа. Тому мені не дуже подобається, коли мене називають письменницею. Моя професія – журналіст, редактор. Але якщо через сто років мене назвуть письменницею – от тоді це буде круто.
- Ви перечитуєте власні книжки? Оцінюючи їх зараз, яка, на Вашу думку, є найвдалішою? Якою Ви пишаєтесь?
- Не часто, але перечитую. Особливо тоді, коли мені починає здаватися, що я ще нічого не зробила, а отримую якусь дивну і незаслужену «псевдославу». Тоді й гортаю книжки – а їх вже 15. І це мене трохи заспокоює. Всі вони – досить різні і про різне, тому не можу виділити якусь одну. Є трилери, є дитячі, є сатира, є психологічні повісті та романи. Кожна підходить під якийсь певний настрій, тому обрати «найвдалішу» важко. Але якщо постаратися, я б обрала «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя», «Дві хвилини правди» і… «Оленіум». Хоча мені здається, що саме ці книжки є «непрочитаними» ТАК і ТИМИ, як би я того хотіла. А хто прочитав – тому особиста подяка.
- Ви водночас журналістка, письменниця, сценарист... Як розставляєте пріоритети? Що з переліченого на цей момент Вам ближче?
- Розставляю в залежності від того, що наразі є нагальним. Наприклад, зараз маю написати синопсис великого кінофільму – тому поставила цю роботу на перше місце. Хоча в пріоритетах завжди – література.
- Останній фільм за Вашим романом, який українські глядачі могли побачити на ТБ, ‒ це «Осенние цветы»: фільм російського виробництва, з відомими акторами і з Вашим сценарієм... Які Ваші враження від нього? Чи були Ви присутні на зйомках?
- Це фільм УКРАЇНСЬКОГО виробництва, зроблений для показу і тут, і в Росії. Тому він знімався російською мовою, адже там разом із нашими грали й відомі російські актори. Фільм мені подобається, хоча, як кажуть, «немає меж для досконалості». Але він вийшов, принаймні, душевним, теплим. Про недоліки говорити не хочеться, адже про це краще скажуть мої «доброзичливці». А я волію працювати над своїми помилками і наступні речі робити кращими. На зйомках була в перший день, познайомилась з акторами, які були кумирами мого дитинства – це Немоляєва, Гафт, Чурсіна. Дуже сподобалась гра наших акторів, зокрема Ані Кузіної, яка зіграла головну героїню. Вона також зіграла й головну роль в «Ґудзику» (прим. ред. екранізація іншого роману І. Роздобудько).
- Чим для Вас цікава робота в «Каравані історій»?
- Це моя щоденна праця, яка дає мені заробіток і відчуття того, що я не «професійний письменник», а звичайна «робоча конячка», яка не мусить «почивати на міфічних лаврах».
- Яку останню українську та яку іноземну книжку Ви прочитали? Які враження?
- За порадою своєї читачки прочитала три романи Дафни Дюмар’є, улюбленої письменниці Хічкока. А з наших – «Тамдевін» Галі Вдовиченко, «Сарабанду» Лариси Денисенко і «Родовий відмінок» Міли Іванцової. І радію, що є такі письменниці, про яких не соромно говорити.
- Що для Вас – патріотизм?
- Менше слів – більше справи. Щоденної і простої.
- Як би Ви алегорично описали образ сучасної України? Яким був би «словесний портрет»?
- Алегорично вона змальована в «Оленіумі». А якщо відкинути жарти і сатиру… Я точно знаю, якими словами і образами я б її НЕ змальовувала – «калиново-солов’їними»… До речі, вона описана у мене й в романі «Ранковий прибиральник», хоча дія роману відбувається на Мальті. В цьому романі якраз є всі ті слова і алегорії, які я присвятила Україні.
- Що для письменника важливіше: життєвий досвід чи вміння фантазувати?
- І те, і те є найголовнішим. Це ви точно зауважили. Я б ще додала – інтуїція.
- Нещодавно вийшла збірка Ваших оповідань «Гра в пацьорки». Як воно, працювати в короткому жанрі? Чи є в цих творах щось автобіографічне?
- Я люблю «короткий жанр». Це так лише здається, що писати оповідання легше. Насправді в оповіданні на трьох чи чотирьох сторінках можна змалювати все людське життя не гірше ніж у великому розлогому романі. Тому я сама люблю читати оповідання і радію, що видавці відгукнулися на мою пропозицію видати цю книжку, адже зараз короткий жанр не в моді. Автобіографічною є «дитяча частина» книжки – відсотків на 90. Решта – це «автобіографії» моїх читачок, замішані на моїх спостереженнях.
- Який наступний твір Ірен Роздобудько український читач побачить на поличках книжкових крамниць?
- Ох… Адже щойно вийшла нова книжка… А я ж не фабрика з виробництва книжок! Хоча я щаслива, що їх чекають. А от яка буде наступною – ще не знаю…
Можливо, це буде знову щось «інше» – трилер про маніяка «Перейти темряву», наприклад. Якщо до наступного вересня не встигну закінчити новий більш-менш серйозний роман із поки що умовною назвою «Інакші»…
- Ваш рецепт того, ЯК стати успішним журналістом, успішним письменником, успішною жінкою?
- Пра-цю-ва-ти! Не впадали в амбіції! Вміти «тримати удар»! Вірити в себе!
Рецензію на нову книгу Ірен Роздобудько „Гра в пацьорки” читайте на http://tt.net.ua/view/328
27.10.2009
