Клонування – пагін надії, поступ науки чи майбутнє зло?

  Людина – «найдивніше з дивних див» ‒ з її неповторністю, багатоманітністю, соціальними, культурними, моральними якостями та цікавістю… Останній компонент штовхає її на пошуки незвіданого, експерименти з собою та навколишнім середовищем. Ці пошуки зайшли настільки далеко, що людина змужніла до такої міри, що взяла на себе функції Всевишнього… хоча, чи можна назвати це мужністю – риторичне питання. Людина вирішує, коли їй піти з життя (для цього винайшли евтаназію), коли народитися (клонування), проте вона не думає про наслідки своїх відкриттів. Прагнеш, щоб було, як найкраще, а виходить – як завжди. Дай Боже, що це правило тут не спрацювало…

  На думку ООН, проблема клонування вважається найгострішою серед неполітичних питань. Розвиток науково-технічного прогресу, медицини, біотехнологій ставить перед юриспруденцією нові завдання, щодо яких остання має створити правову основу, а не лише встановити санкції за порушення тих чи інших норм правового, морального та етичного характеру. Проблема клонування – це проблема не стільки сьогодення, скільки майбутнього. Проте вже зараз повинен закладатись правовий базис врегулювання цієї сфери діяльності.

  Серед провідних юристів досить дискусійними є питання про правосуб’єктність потенційного клона, у яких відносинах будуть перебувати клон та «оригінал»: будуть це відносини правонаступництва або сімейні відносини, - чи розповсюджуватимуться принципи спадкового права на клона, як буде проходити процес ідентифікації батьківства тощо. Соціологів цікавлять питання стосовно соціалізації клона: чи зможе він стати повноцінним членом суспільства, чи перетвориться на феральну людину (прим. ред. істота, що була вихована в ізоляції від нормального соціального середовища). Релігія порушує духовні питання, а медиків цікавлять факти прискореного процесу старіння тощо.

  Доктор Чамундісварі Куппусвамі, один з чотирьох авторів доповіді про ситуацію з клонування в Університеті ООН зауважив: «Реалії такі, що клон людини може з’явитися раніше, ніж світова спільнота встигне виробити законодавчі рамки. Ми вважаємо, що в нинішніх умовах треба ввести тимчасовий мораторій на всі наукові розробки, пов’язані з клонуванням людини. Ми закликаємо держави повернутися до проблеми законодавчих рамок клонування, які повинні бути прийняті під егідою ООН. Націям належить зробити вибір між повною забороною на розробки, що стосуються клонування людини, або обмежити сферу терапевтичним клонуванням-відтворенням окремих органів людини. Інакше нам доведеться скоро приймати конвенцію про захист прав клонів».

  Із цього випливає, що проблема клонування є багатоаспектним явищем, тому при створенні відповідної законодавчої бази мають бути враховані думки різних таборів юристів, вчених, священиків; більше того вони мають бути залучені до вироблення правових норм, які б ефективно регулювали дане питання.

  Клонування загрожує нівеляції основоположних прав людини, які визнані та закріплені на національному та міжнародному рівнях. У статті 1 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року сказано, що «всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах», у статті 1 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, прийнятої Радою Європи 4 квітня 1997, зазначено, що «сторони цієї Конвенції захищають гідність та тотожність всіх людей та гарантують кожній особі повагу до її недоторканості та інших прав і основних свобод щодо застосування біології та медицини». Загальна декларація про геном та права людини від 11 листопада 1997 року проголошує, що «кожна людина має право на повагу її гідності і прав, незалежно від генетичних характеристик». Таке розуміння гідності передбачає, що особистість людини не може зводитись до її генетичних характеристик, і вимагає поваги до її унікальності та неповторності. У Хартії основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року декларується, що «гідність людини є недоторканою. Її необхідно поважати та захищати».

  У 2005 році була прийнята Декларація ООН про клонування людини, за яку проголосували 85 держав із 192. У ній стверджується, що застосування досягнень біологічних наук має слугувати полегшенню страждань та зміцненню здоров’я людини, також лунає заклик заборонити всі форми клонування в тій мірі, в якій вони не сумісні з повагою до людини й захистом її життя.  

  Традиційно наука розрізняє два види клонування – репродуктивне та терапевтичне. Репродуктивне клонування має на меті створення людини, яка генетично ідентична іншій живій або померлій людині. Що ж до терапевтичного клонування, то його призначенням є вилучення стовбурових клітин для медичних розробок. Вищезазначена Декларація не розрізняє дані поняття, обмежуючись забороною на всі види клонування, проте виключно тією мірою, якою вони суперечать людській гідності.

  Не підлягає сумнівам, що репродуктивне клонування підпадає під дану категорію, проте виникають великі питання щодо терапевтичного різновиду. Одна група країн, куди входять США, Коста-Ріка та ще приблизно 60 держав, наполягає на імперативній забороні обох видів клонування. Інші ж – Бельгія, Великобританія, Китай, Японія і ще принаймні 20 країн – відстоюють ідею дозволу терапевтичного клонування. Дослідник з Південної Кореї Во Сук Кван, який вперше клонував людський ембріон, заявив на прес-конференції в ООН, що «було б неймовірним ударом для науки та медицини, якщо ми зупинимось на півшляху до нашої мети. Клонування дає так багато надій і сподівань мільйонам хворих у світі».

  Загальна декларація про геном та права людини (стаття 11) містить заборону на клонування з метою відтворення людської особистості, тобто заборону репродуктивного клонування. У Додатковому протоколі до Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, який стосується заборони клонування людських істот від 12 січня 1998 року (стаття 1) сказано, що забороняється будь-яке втручання з метою створення людської істоти, генетично ідентичної іншій істоті, живій чи померлій. У даному документі поняття «ідентична істота» розуміється як така, що має однаковий набір генів ядра з іншою особою. До Протоколу приєднались 27 країн. Хартія основних прав Європейського Союзу у статті 3 містить заборону на репродуктивне клонування і стверджує, що кожна особа має право на фізичну недоторканість та недоторканість психіки.

  У доповіді Шостого Комітету Генеральної Асамблеї ООН від 11 листопада 2003 року міститься застереження, що клонування людини в будь-яких цілях є аморальним, таким, що суперечить належній повазі до людської особистості і не може бути виправданим або допустимим. Але в той же час Комітет наполягає на встановленні заборони на клонування людини з метою репродукції на період до набрання чинності міжнародної декларації про заборону клонування в репродуктивних цілях. У доповіді зазначається небезпека появи чорного ринку торгівлі клонованими ембріонами, тому треба ввести чітку заборону на такий обіг, незалежно від того чи є він комерційним за своїм характером чи ні.

  Значної уваги проблемам терапевтичного клонування було приділено на 59 сесії Генеральної Асамблеї ООН 7 листопада 2004 року. У рамках засідання Шостого Комітету було заслухано думку про проблему клонування Святого Престолу, який переконаний в тому, що терапевтичне клонування правильніше називати «клонуванням в наукових цілях», оскільки таке клонування ще не скоро буде використовуватися в саме терапевтичних цілях. Користь терапевтичного клонування для здоров’я людини є гіпотетичним, оскільки сам метод поки є лише гіпотезою. З антропологічної точки зору більшість людей визнають, що клонування є образливим для людської гідності, бо в результаті клонування може з’явитись людина, яка є результатом лабораторних маніпуляцій на рівні зоотехнологій. Хоча з онтологічної точки зору вона буде унікальною та вартою поваги, той спосіб, за допомогою якого вона з’явилась на світ, буде означати, що ця особа є більш штучною, ніж справжньою людською істотою. Ватикан вважає, що репродуктивне клонування та клонування терапевтичне – це не два окремих види, бо вони передбачають одну і ту ж саму технічну процедуру. Можна навіть стверджувати, що будь-який вид клонування на його першому етапі здійснюється з метою репродукції, оскільки його мета полягає в тому, щоб отримати автономний організм.

  
  На думку Т. В. Водоп’яна, ми не можемо говорити про ембріон як про об’єкт права власності, бо людина не може бути об’єктом права, вона є суб’єктом права, тому й ембріон людини не може бути об’єктом права.

  В міжнародному праві також робиться наголос на розгляді даних питань. Зокрема, в статті 1 Загальної декларації про геном та права людини зазначено, що «геном людини лежить в основі початкової спільності всіх представників людського роду, а також визнання їх невід’ємної гідності та різноманітності». У статті 18 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини сказано, що «вирощування ембріонів людини для дослідних цілей забороняється».

  Відповідно до ембріональної концепції, яка спирається на теологію та медицину, людське життя починається з моменту запліднення. Відповідно до іншого підходу, натусіальної концепції, - з моменту народження. Інша категорія юристів схиляється до визначення певного терміну, з моментом настання якого ембріон вже можна вважати людиною. Так, пропонується строк 4 тижні, коли з’являється серцебиття; інша версія – 6 тижнів – з’являється електрофізіологічна активність мозку; найбільш поширеним є строк 22 тижні, коли з’являються ознаки майбутньої людини. Проте єдиної думки, на жаль, не існує. Наприклад, в таких державах як Австрія, Швейцарія, Бразилія та Греція відбулась рецепція норм римського права, в яких передбачається фікція, що дитина умовно може вважатись народженою з моменту зачаття. Відповідно до Цивільного Кодексу України від 2004 року (стаття 1222) «спадкоємцями за законом та за заповітом можуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті».

  Отже, міжнародно-правова неврегульованість питання наділення умовною правоздатністю ембріона зумовлює невирішеність проблеми щодо правомірності терапевтичного клонування.  

  Наразі, що ж до терапевтичного клонування, то кожна держава самостійно вирішує розвивати цю галузь біомедицини чи ні.

  США виступає за глобальну заборону всіх форм клонування. У 1997 році президент Б. Клінтон видав виконавчий наказ про заборону використання федеральних коштів для здійснення клонування людини. У 2001 році Дж. Буш запровадив мораторій на державне фінансування програм, пов’язаних з експериментами на людських ембріонах. Проте серед наукових кіл така заборона є символічною, бо не поширюється на приватні дослідження. Тому вже у 2001 році у пресі з’явилось оголошення віце-президента американської компанії Advanced Cell Technology Жозе Сибеллі про те, що у лабораторних умовах вдалося відтворити шість клітин людського ембріону. Вчений цієї організації Роберт Ланза одразу зазначив, що «нашим завданням не є клонування людини, а тільки винайдення шляхів лікування численних людських хвороб».

  24 травня 2005 року Палата представників США ухвалила Закон про підтримку досліджень із стовбуровими клітинами, згідно з яким запроваджується державне фінансування досліджень із «зайвими ембріонами» та який відміняє мораторій в частині, що стосується досліджень із клонованими людськими ембріонами.

  Австралія обрала багатосторонній підхід, дозволивши деякі форми дослідження з ембріональними стовбуровими клітинами, але заборонивши терапевтичне клонування. Ухвалений 2002 року Закон про заборону клонування базується на рекомендаціях Ради Європи і чітко визначає коло злочинів, що підлягають кримінальному покаранню.

  Німеччина не інкорпорувала Європейську конвенцію про біомедицину і права людини та Додаткові протоколи до неї. Однак на національному рівні дане питання врегульоване. Конституційний Суд Німеччини у своєму рішенні від 1993 року постановив, що ембріон є людською істотою з притаманною їй гідністю і правами. 2001 року Національна рада з етики рекомендувала уряду дозволити обмежене імпортування і використання стовбурових клітин для медичних досліджень. За порушення закону встановлюється покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років. Таким чином, Німеччина є прихильником багатостороннього підходу, забороняючи досліди, які спрямовані на руйнування ембріону. 

  Франція у своєму законодавстві забороняє репродуктивне та терапевтичне клонування. Сенат визнав перше «злочином проти людського роду». Діють наступні закони: Закон про повагу до людського тіла та Закон про донорство і використання частин людського тіла, його похідних. Згідно з ухваленими 2004 року поправками, накладені суворі обмеження на використання заморожених ембріонів та заборонено терапевтичне клонування. Зазначені закони підлягають перегляду кожні п’ять років. За порушення закону встановлюється покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 20 років. У КК Франції встановлена кримінальна відповідальність за терапевтичне клонування. Такі дії караються позбавленням волі на строк до семи років або штрафом у розмірі 100 тис. євро. 

  В Італії у 1997 році наказом міністра охорони здоров’я було встановлено мораторій на всі види експериментів з клонуванням людини та тварини. Інший наказ від 2001 року заборонив імпортування людських ембріонів. Однак до 2004 року Італія не мала жодної заборони у формі вищого законодавчого акту. 10 лютого 2004 року набув чинності закон, який сьогодні визнається одним із найжорсткіших в Європі, оскільки був прийнятий за сприяння Ватикану. Закон визнає ембріон як індивіда з притаманними правами і встановлює заборону на його заморожування, знищення та клонування. 

  У Великобританії склалась неоднозначна ситуація навколо заборони клонування людини. Згідно із Законом про ембріологію від 1990 року, будь-які дослідження над ембріонами дозволяються за умови відповідності одній із зазначених в законі цілей і за умови отримання ліцензії від Управління ембріологією. В січні 2001 року парламент затвердив поправки до Закону 1990 року, якими дозволив терапевтичне клонування. Незважаючи на легалізацію терапевтичного клонування, Великобританія стала першою країною, яка визнала репродуктивне клонування кримінально карним діянням в Законі від 4 грудня 2001 року. 

  В Японії у грудні 2001 року було ухвалено закон «Про регулювання застосування технологій клонування людини та інших подібних технологій», який забороняє репродуктивне та дозволяє терапевтичне клонування. Закон підлягає перегляду кожні три роки. Порушення закону карається позбавленням волі на строк до 10 років.

  У Канаді 29 березня 2004 року було прийнято Закон про штучне відтворення людини, який чітко криміналізував такі дії, як репродуктивне клонування. Проте заборона терапевтичного клювання і використання стовбурових клітин із ембріонів йде врозріз з прецедентною практикою Канади. Спроба штучної репродукції людини буде покарана тюремним ув’язненням на строк до десяти років і штрафом до півмільйона канадських доларів. 

  Швеція заборонила два види клонування. Данія, Бельгія та Швейцарія на законодавчому рівні дозволили терапевтичне клонування. Таку ж заборону ввів спочатку і Китай, проте потім дозволив дослідження з терапевтичного клонування. 

  Україна дещо відстає від інших держав в питанні регламентації медичних біотехнологій. Вона не підписала Додатковий протокол РЄ про заборону клонування. 14 грудня 2004 року ВРУ України ухвалила Закон «Про заборону репродуктивного клонування людини», який виходячи з принципів поваги до людини, визнання цінності особистості, необхідності захисту прав та свобод людини, встановлює заборону на цей вид біомедичних технологій, а також на ввезення та вивезення з України клонованих ембріонів. Проте недоліком згаданого закону є те, що він не охоплює такий спосіб клонування, як поділ ембріону. Законом передбачено встановлення цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності за його порушення, проте не були внесені відповідні зміни до ЦКУ, ККУ, Кодексу України про адміністративні правопорушення та до Кримінально-процесуального кодексу України, що свідчить про недостатню увагу законотворців до питання клонування.

  Таким чином, на міжнародному рівні репродуктивне клонування знаходиться під суворою забороною, в національному праві держав передбачається кримінальна відповідальність та великі штрафи за дії, що суперечать людській гідності. Що ж до терапевтичного клонування, то більшість країн, заборонивши цей вид клонування на початку 1990-их років, поступово змінили свою думку, дозволивши використання стовбурових клітин у наукових та медичних цілях. На міжнародному рівні не діє всеосяжна заборона на два види клонування, оскільки навіть Декларація ООН про клонування людини забороняє усі види (конкретно не вказуючи які) лише тією мірою, якою вони не сумісні із захистом людського життя. Варто також взяти до уваги той факт, що в технічному плані обидва види клонування є ідентичними, вони різняться лише кінцевою метою. Тому дозволяючи терапевтичне клонування, мимоволі закладається фундамент для розвитку репродуктивного, оскільки держава не може цілковито контролювати дану сферу діяльності людини.

05.11.2009