Журналістам Студентам Дипломатам Безробітним

Патології української журналістики

Катерина Гладка

 Українська журналістика явище й досі дуже тендітне і хворобливе і, на жаль, навіть ще не зміцнівши, вже має патології. Що ж не дає цій галузі природно розвиватися і чого варта журналістика в Україні сьогодні?

1. Краще риторичне, аніж суттєве.

Наштовхнули мене на роздуми про обличчя сучасної української журналістики два випадки, один більш глобальний, а інший – як не прикро, локального характеру. Перше – це масове порушення прав журналістів: побиття камер, погрози, штрафи та звільнення. Чому за оприлюднення журналістами позакадрових ляпасів Тимошенко їх звільняють, зате за відверту «джинсу» на провідних каналах країни – ні?

 Другий випадок, з якого я б воліла розпочати свою скромну думку, стався сьогодні. Побувавши на одній прес-конференції на тему боротьби із діабетом у епідемічній ситуації, щиро намагалася вивести провідних ендокринологів нашої країни на правду. Бо кожен із них хоч раз казав, що «треба робити» і як «виділяються гроші». На цьому заході жоден журналіст не спробував «докопатися» до суті: чому ж інсуліну досі не вистачає, чому гроші, що надає Кабмін не використовуються в повному обсязі, а кількість хворих щороку зростає? Моя спроба поставити запитання ребром закінчилася «заспокоєнням» загальними фразами. Буцімто, ми працюємо. Кошти щороку збільшуються й взагалі все буде добре, причому зовсім скоро. Це локальний випадок, але в цьому парадокс української журналістики – працівники ЗМІ марять приголомшливою кар’єрою, але вони не пов’язують її з написанням правди, глибоким розслідуванням проблеми.

Зокрема, запитання на стандартній прес-конференції звучать приблизно в стилі риторичному. Тоді навіщо запитувати, якщо і так знаєш відповідь?

  2. Індивідуалізм небезпечний.

  Іншою типовою ознакою сучасної української журналістики є капітальний всеоб’ємлючий індивідуалізм. Тобто, не існує нині такого поняття, як солідарність журналістів. Неодноразове нищення журналістської та операторської техніки, звільнення, цензура та штрафування, на жаль, не стають приводом для згуртованості журналістів, а скоріше навпаки ще більше створюють «егоїстично-зрадницькі настрої» на медійному ринку України.

  Як би цинічно це не звучало, мабуть, повинен померти не один Гонгадзе, щоб «журналістська братія» нарешті заворушилася. Говорити мало, проблема потребує дій.

  3. «Якщо всі про це пишуть, тож це має бути правдою».

  У своїй книжці «Універсальний журналіст» автор, себто Девід Рендол радить усіляко уникати цією тези, бо те, що пишуть всі може не завжди виявитися правдивим, незважаючи на масовий ажіотаж. Зокрема, автор приводить цікавий, на мою думку, приклад. Восени 1989 року, коли тодішня Чехословаччина була на межі «Оксамитової революції» (як її пізніше назвали), одна молода дівчина повідомила журналістам, що поліціянти забили на смерть студента на ім’я Мартін Шмід. Цю новину блискавично розповсюдили ЗМІ, зокрема першим було агентство «Ройтерс», згодом же «Франс прес» повідомило, що вбито вже трьох молодих людей. 

  В «Асошіейтед прес» в свою чергу новину проґавили і «шишки» полетіли на празьке відділення. Але знайшовся такий собі Ондрей Гейма, успішний журналіст та ще й гітарист непоганий, який вирішив надолужити втрачене. Він разом із дружиною взявся розслідувати цю справу: вони проїхали всі місцеві морги та лікарні, щоб знайти хоч когось, хто приймав тіло Шміда. Ні найменшого свідчення про смерть студента не було виявлено. Через декілька днів агентства-конкуренти опублікували офіційні повідомлення, що сталася помилка і Мартін Шмід, звідки би він не був, не помирав на празькому тротуарі. 

  Вдалий приклад, коли принцип «всі написали» не спрацював. Це має бути доброю наукою для українських журналістів вчитися перевіряти інформацію, а не робити у себе на комп’ютерах інтелектуальну процедуру «копіювати-вставити».

4. І наостанок…

  … хочеться лише покласти надії на тих людей, які є «метрами української журналістики», котрі в свою чергу вчитимуть молодих не наступати на одні й ті ж граблі. 

  Інтернет-видання «Твоя територія» буде всіма силами намагатися уникати патологій і працювати для своїх читачів.



11.11.2009

Останні новини

Наступ на межі з байдужістю
Пилип Пухарєв

Ще кілька років тому знаний політик міг регулярно діставати з полиці багатосторінкові нагромадження задокументованих правил, аби тільки якомога швидше перевірити стан  улюбленого гербарія, ретельно висушуваного у довгі години вільного часу. Тож складається враження, що викоханий українським народом символ дерева  підштовхнув нинішнього Президента України та його прибічників з уряду до невтішного перегляду Законодавства України. Віщуючи про державні зміни, міцний стовбур проходить зворотній шлях від резервуару вічнозеленого листя до голої відлакованої матерії – спочатку дає пану Віктору попереджувального ляпаса дверима Верховної Ради під час його інавгурації, а тоді ялицевим гіллям впивається у тім’я конституційного гаранта у день покладання вінків до пам’ятника Невідомому солдату. Удар у відповідь знахабнілій рослині був очевидним, і його прийняла на себе вітчизняна індустрія целюлози та слова.

Цензура – Журналіст – Самоцензура
Ольга Блідна

  «Статтею 15 Конституції України передбачено - цензура в Україні заборонена. У разі порушення прав та свобод, фіксування випадку здійснення цензури можна звернутися за допомогою у державні установи, а саме: в прокуратуру, або безпосередньо до суду з позовною заявою»,- Максим Яковенко, юрисконсульт.

Закохана столиця
Наталя Мазур


  Життя без кохання неможливо уявити. Кожен закохується, забуває про все на світі і просто-таки літає в «рожевих хмаринках». Та все ж, рано чи пізно виникає проблема: куди піти разом з коханим/-ою і що нового зробити? Наразі спробуємо відшукати креативні відповіді на ці питання.

Кишенькові злодії. Або як ми до рагсу ходили
Ольга Соколова

  Ще тиждень тому словосполучення натовп та кишенькові злодії викликало в мене певні асоціації з базаром або громадським транспортом. Але одного святкового дня все змінилося докорінно. Тепер асоціація в мене одна, стійка та беззаперечна – Центральний РАГС міста Києва. 

10, 11, 12 і знову 11, або До чого призведе реформа загальної середньої освіти
Тамара Горецька

  Рік 2001 став не тільки початком відліку нової ери та тисячоліття — в Україні почалася чи не найбільша реформа системи освіти за останні майже півстоліття. Увели нову систему бального оцінювання знань учнів і пообіцяли подовжити навчання у школі до 12 років. 

Наші партнери

6 березня в «Новому Книжному-на Сухаревськой площ) відбудеться зустріч з автором книги "Фазенда" Марією Шахової, яка зібрала кращі Ідеї для дач) 1 дачної ділянки з найуспішніших випусків програми «Фазенда-.

Центральний Будинок Художників представляє Виставковий проект -РОСІЯ Хі-фінальний етап найбільшого проекту Союзу художників Росґі, який займає всі виставкові площі ЦДХ і представляє панораму мистецтва російських регіонів за останнє п'ятиліття.

Популярні записи


«Хто не танцює, той Борис Мойсеєв», і тоді дівчата починають сміятися…

Потанцювали глобально, але бракувало Ксенії Горб та Лізи Дружиніної
Wooly Bully по-ніжному
Голос з київського підземелля не маніяк

Бах проти президентських і парламентських виборів

Відеофлеш

I znovu Chervona Ruta

Підготував Sa Te

Всі репортажі