Передвиборчі заповіти
Євген Тунік
Передвиборча кампанія досягає свого апогею, а на вулицях міст і досі з’являються все нові й нові лозунги наших славнозвісних політиків. Здається, що реклама вже перестала виконувати свою початкову функцію, яка полягає в інформуванні населення про політичні програми кандидатів у Президенти, і переросла у щотижневий огляд передвиборчих перегонів. На біг-бордах ми тепер частіше бачимо не програмні цілі майбутніх президентів, а висвітлення недоліків та промахів інших кандидатів. Стали широко розповсюдженими обіцянки, пов’язані із подоланням нинішніх проблем у державі, як то відбувається із економічною кризою чи епідемічною ситуацією. Кумедним залишається і той факт, що українські політики активно спекулюють на будь-якій проблемі, чи то вона глобального масштабу, чи то на рівні мікрорайону. Вони неодмінно включають її у свій декламаторський запас, і вже на наступному мітингу обіцяють повне її вирішення. Але на сайтах кандидатів на найвищу посаду вже давно вивішені їхні політичні програми, про які й хотілося б проаналізувати.
Проект «Україна» разом з соусом від Януковича
Віктор Янукович, рейтинг якого зараз за соціологічними дослідженнями є найвищим серед інших кандидатів на президентський пост, стверджує, що тільки–но прийшовши до влади, він подолає і кризу, і епідемію. Головним аргументом, який би підтверджував його правоту, Янукович називає професійну нездатність помаранчевої команди, яка повністю зруйнувала всі здобутки «демократичного» правління лідера біло-блакитних. "Епідемія для України – це влада. Ми її змінимо – і закінчиться епідемія, і закінчиться криза", ‒ проголосив Янукович, ніби біблійний пророк, 12 листопада у Сімферополі, виступаючи перед працівниками заводу Фіолент.
Такі заяви пересічному українцю вже здаються просто абсурдними, а особливо тоді, коли ми їх бачимо чи не на кожному кроці. Смішно навіть було б і уявити, що новообраний американський президент Барак Обама включив би до своє рекламної кампанії подібні слогани. Сама ж передвиборча програма Януковича «Україна – для людей!» є цілковитим підтвердженням усіх тих обіцянок, які цей кандидат виголошує на майданах міст. Навіть перший її пункт, що називається «Зміна влади – перший крок на шляху до оновленої країни» вже говорить сам за себе. Політичний лідер Партії регіонів на перший план виносить з не покращення добробуту громадян, і навіть не поліпшення економічної ситуації чи піднесення статусу країни на міжнародній арені. Віктор Федорович наголошує саме на своїх антисимпатіях до правлячого керівництва, нібито саме його зміна вирішить усі проблеми держави.
Наступним пунктом програми лідера біло-блакитних є розбудова економіки держави. Так він планує за 10 років ввести Україну до двадцятки найбільш економічно розвинених країн світу (G 20). Починаючи з 2010 року, планується щорічне зростання ВВП, збільшення частки інноваційно активних підприємств, збільшення прямих інвестицій в Україну до 50 млрд дол. США у 2014 році. Яким чином все це буде досягнуто – нікому не відомо. Мабуть, лідер Партії регіонів суттєво покращить нашу «дружбу» з іноземним капіталом лише через тісне співробітництво з Росією, яка й сама ще не знає, коли оговтається від кризи.
Щодо зовнішньої політики України, то Янукович наголошує на позаблоковому статусі держави, який, за його словами, є ключовим елементом національної безпеки, гарантом піднесення її міжнародного впливу і авторитету. Планується відновлення дружніх та взаємовигідних відносини із Російською Федерацією, країнами СНД, забезпечення стратегічного партнерство із США, ЄС, країнами „великої двадцятки”.
Частина програми про підвищення соціальних стандартів видається однією з найбільш примарних. Своєю метою Віктор Федорович називає збільшення кількості населення України до 50 млн уже в 2020 році, шляхом покращення соціальних стандартів та стимулювання виплат за народження дитини. Чомусь на думку приходять прогнози міжнародних організацій, які пророкують зменшення населення України в найближчі 25 років чи не до 30 млн осіб. Напевно, демографічні показники найвпливовіших світових соціологічних служб та дослідницьких центрів для Януковича не є авторитетними.
Ситуація з освітою у програмі «Україна – для людей!» виглядає дещо песимістично. Янукович не прогнозує, що українські виші найближчим часом стануть найпрестижнішими у світі, а лише передбачає, що три із них за 10 років увійдуть до рейтингу 500 найкращих вищих навчальних закладів світу. Також планується зробити необов’язковим зовнішнє незалежне оцінювання та збільшити кількість бюджетних місць на всі напрямки вступу до ВНЗ аж до 75%.
10 % ВВП планується кожного року віддавати на розвиток освіти. За приклад Янукович бере європейські країни, для яких ця тенденція є характерною вже протягом багатьох років. Такі обіцянки спостерігалися і в попередніх програмних документах лідера біло-блакитних, але до цього часу не знайшли свого втілення. Що ж, можливо, тепер, у нього є шанс виправитися.
Як і напередодні минулих виборів, Янукович планує підвищити пенсійні виплати. Звичайно, як показали соціологічні дослідження, серед тих, хто віддасть свої голоси за лідера опозиції найбільше саме пенсіонерів, тому було б негоже залишити свій найвідданіший прихильницький електорат без чергової порції примарного розширення їхніх гаманців.
«Дві мови – одна країна!», так звучить п’ятий пункт програми. Як і раніше, Партія регіонів та її лідер, прийшовши до влади, хоче зробити другою державною мовою російську, посилаючись на загальновизнані норми міжнародного права та Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Це питання є цілком абсурдним, якщо його розглядати лише з точки зору міжнародних документів. Насамперед потрібно брати до уваги історичні особливості та враховувати, що такий вчинок надалі може призвести до серйозних внутрішньополітичних проблем. Про це у програмі «найрейтинговішого» кандидата не сказано ані слова.
Ти переможеш, бо ти – це Україна
Передвиборча програма кандидата на посаду Президента України Юлії Тимошенко дістала назву «Україна переможе. Україна – це ти!» Значних змін із часів «Українського прориву» вона не зазнала, тільки що змінила назву та викреслила зі свого змісту пункти, які зазнали краху після другого «приходу» пані Тимошенко.
Чергове послання до виборців «леді Ю» почала натхненною промовою, в якій зазначила, що вірить у безхмарне та щасливе майбутнє України, її розвиток та розквіт, а також наголосила, що для цього нашій державі і нам потрібно лише одне – Вона! Пробігаючи рядками, можна знову знайти славнозвісних «алігархів», «карупціанерів» та «сабатажників», які за словами прем’єрки, є «раковою пухлиною сучасної України».
Юлія Володимирівна вірить у «Справедливе суспільство». Саме так називається перший пункт її програми, де вона наголошує на вдосконаленні судової системи, подоланні корупції як у вищих ешелонах влади, так і на низах, створення справедливих умов для роботи журналістів.
У державній економіці Юлія Володимирівна, як більшість інших кандидатів, бачить прорив. Але чомусь таке емоційно забарвлене слово нагадує лише прорив злісного пухиря, який вже довго нив-нив і нарешті ліквідувався. За ті довгі роки, які Україна топчеться на одному місці, жоден із нас не повірить, що хтось здатен зробити хоч крок вперед, вже не кажучи про прорив! Обіцяється допомога малому та середньому бізнесу, за рахунок його доступного кредитування та зменшення податкового навантаження, залучення міжнародних інвестицій (а як же без цього), розбудова транзитних магістралей, портів та аеропортів. Програма передбачає енергетичну незалежність, що є однією із найбільш обговорюваних та суперечних тем для опонентів Тимошенко. Юлія Володимирівна вперто продовжує стояти на тому, що зовсім скоро в Україні з’являться нові енергетичні можливості. Цього планується досягти за допомогою збільшення видобутку нафти та газу, зокрема на шельфі Чорного та Азовського морів. Здавалося б – надзвичайно хороша ідея, бо чому ж не створити власну потужну енергетичну систему та цілком відмовитися від імпортованої сировини із Росії та Середньої Азії. Але насправді такі проекти є надзвичайно дорогими. Навіть для високорозвинутих країн видобування енергоносіїв у відкритому морі – справа не з дешевих. Де ж збирається брати гроші на такі проекти пані Тимошенко – загадка. Щож, напевно, для української прем’єрки ресурси МВФ здаються невичерпними.
Аграрна реформа Тимошенко просто вражає. Складається враження, що через декілька років звичайний український селянин буде жити краще, ніж європейський фермер десь у Швейцарії, влітку буде їздити в Сан-Тропе чи в Ніцу і гидуватиме українською горілкою й салом на користь французького вина та устриць. Ті плани, які передбачаються програмою Тимошенко стосовно аграрного сектору орієнтовані хіба що на великих землевласників, а не на дрібних селян. Тому вірити, що українське село за правління Юлії Володимирівни приблизиться до європейських стандартів, – ідея дуже невдячна.
Дуже цікавим видається пункт програми під назвою «Перемога над бідністю та соціальною несправедливістю». Здається, що Тимошенко, пропагуючи такі лозунги, хоче нас повернути у часи «розвинутого соціалізму». Навіть у розвинених топ-країнах суспільство має свою ієрархічну систему: є багаті та бідні, мільйонери та жебраки. Але це з планами нинішньої прем’єрки зовсім не в’яжеться, бо вже зовсім скоро, за її словами, в Україні всі стануть рівноправними. Це все дуже нагадує прихід до влади більшовиків, наслідки діяльності яких всім добре відомі. Щож, схоже, що Юлія Володимирівна використовує давно застарілі піар-технології.
Машина часу від Арсенія Яценюка
Передвиборча програма Арсенія Яценюка носить назву «Новий курс». Під час її уважного прочитання мимохіть складається враження, що це зовсім не курс розвитку держави від кандидата в Президенти, а такий собі твір третьокласника, який вірить у світле майбутнє своєї країни. Просто сама постать Арсенія Петровича на президентському престолі вже видається трохи кумедною. Спробуймо собі уявити, що вибори відбулися б не у січні 2010, а десь два роки тому. На відміну від більшості головних претендентів, важко було б здогадатися, хто стоїть за ім’ям «Арсеній Яценюк». Все кардинально змінилося після того, як нинішній наймолодший кандидат у Президенти став Головою Верховної Ради. Але цікаво, як людина, яка мала лише один-єдиний високий пост у державі та ще й не змогла його втримати, зможе керувати країною наступні 5 років. Чомусь тут довіра відразу ж зникає. Також викликає сумніви і те, що за ці короткі два роки лідер новоствореного «Фронту змін» зміг би створити потужну команду, на відміну від Януковича чи Тимошенко, які вже давно є дійовими особами на політичному олімпі країни. Але все ж повернемося до програми.
Насамперед Яценюк ставить у своєму передвиборчому посланні до народу чотири основні цілі:
1) проведення нової індустріалізації, тобто будівництво заводів, енергетичних комплексів та різноманітної інфраструктури;
2) прискорений розвиток українського сільського господарства, що зробить Україну світовим гравцем на ринку продовольства;
3) відродження бюджетної медицини та освіти задля забезпечення відтворення і зростання здорового і високоосвіченого населення своєї країни;
4) побудова сучасної боєздатної армії, що дасть можливість Україні захистити власну територіальну цілісність і не вступати у жодні союзи.
Після таких постулатів здається, що ти потрапив на Красную площу 9 травня 1945 року, а Йосип Віссаріонович, панічно розмахуючи руками, розповідає про світле майбутнє великої спільної держави пролетарів та трудящих. Яценюк, на відміну від інших кандидатів, які використовували нереальні лозунги у своїх програмах, вдався до методів «наднереальних»: створення «нового» типу держави (якого саме – він так і не зазначив), повернення Україні східноєвропейського лідерства, яке вона не так і давно втратила (здається, ще в XIII столітті), об’єднання країн Східноєвропейського простору у новий Східноєвропейський проект (ЄС та ЄЕП Яценюку не підходить, тому він вирішив вигадати щось своє – ЄП), ініціювати будівництво Великої Європи та стати одним із лідерів цього процесу (бо, напевно, досі Німеччина, Франція, Швеція та інші розвинені країни Європейського Союзу прагнули будувати «Малу Європу»).
Куди повинна йти Україна, за словами Ющенка
Діючий Президент України Віктор Андрійович Ющенко мало змінив свої погляди із часів минулих виборів. У своїй програмі «Вільна, справедлива та сильна Україна» лідер «помаранчевих» наголошує на тому, що єдиним вірним шляхом розвитку України є її євроінтеграція та вступ до НАТО. Він зауважує, що в останні роки Україна демонструвала динамічне зростання економіки та виразну соціальну спрямованість її розвитку. Особливо гордий Ющенко тим, що вдвічі зріс бюджет, вшестеро – прямі іноземні інвестиції і розпочалась дерегуляція підприємництва. Бюджет справді зріс вдвічі, але інфляція – набагато більше, а гривня лише за декілька місяців кардинально змінила своє ціннісне обличчя. Віктор Андрійович ніяк не може нахвалитися вступом Україну у СОТ, але як показують соціологічні дослідження, на питання «Чи змінилося ваше життя після вступу України в СОТ?», більшість респондентів відповідають, що не відчули ніяких змін. Здається, що всі «перемоги» Ющенка тішать лише його, і мимовільно складається враження, що навіть омріяний вступ України в НАТО чи ЄС викличе захоплення лише нинішнього президента, а зовсім не держави. Передвиборча програма Ющенка є точною копією попередньої, хіба що з доповненнями його «суттєвих» перемог. Зате кращого критика, ніж Віктор Андрійович, Україні, напевно, вже не знайти ніколи, бо на будь-яку проблему в державі Президент реагує дійсно по-президентськи, тобто критикує уряд (читай Тимошенко). Тепер кожного дня до нас долинають чергові прокльони та нарікання на адресу Юлії Володимирівни. Жили б ми років 300 тому, і Ющенко був би Президентом, то ім’я нинішньої прем’єрки вже б можна було піддати анафемі. Вся ця ситуація дуже нагадує сюжет «Дон Кіхота», де головний герой постійно ганяється за примарними пригодами, а його Дульсінея навіть і не підорює, що поза очі вона здобула таке «горде» ім’я.
Передвиборча програма Ющенка, як і 5 років тому, покликана вести державу до Європи та підняти наш рівень життя до європейського. Здається, 5 років – це термін немалий, але ми ні Європи, ні її стандартів так і не побачили. І те славнозвісне «Так», яке під час Помаранчевої революції скандував увесь Майдан, зараз більше сходить на «Ні», коли звичайний українець побачить ім’я «Віктор Ющенко» у виборчому бюлетені.
«Програми готові, з’їзди проведені, спонсори знайдені», зараз, напевно, думає кожен із кандидатів, «залишилося найменше – стати Президентом». Щож, українські політики доволі амбіційні, але пам’ятаймо, що вибір лише за нами. Звісно, якщо за нього не подбали чиїсь дбайливі руки. Але доцільніше залишатися оптимістами, як наші майбутні президенти. Вони ж бо точно знають, як воно буде краще.
20.11.2009
