ЄС з головою, або Впевнений крок до великодержавства…

  Сталося… Європейський союз отримав Конституцію та Президента. Чехія підписала Лісабонську угоду. А лідери 27 країн визначилися з очільником Об’єднаної Європи. Обидва нововведення наберуть чинності вже з початком нового 2010 року. 

  Що ж це є, Лісабонська угода?

  13 грудня 2007 року лідери 27 країн-членів ЄС підписали в Лісабоні новий договір. Він мав замінити Конституцію Євросоюзу, яку не вдалося затвердити через провал її ратифікації у Франції і Нідерландах 2005-го року. Лісабонська угода спрямована на реформування інститутів ЄС для ефективнішого ухвалення рішень. Передусім, договір покладе кінець процесу ротації головування, згідно з яким кожні півроку на чолі ЄС стає нова держава. Зокрема, документ передбачає запровадження посади Президента і верховного представника з питань зовнішньої політики ЄС. Вводиться також інша система голосування. Так рішення вважатиметься ухваленим, якщо його підтримають 55% держав, які представляють 65% населення ЄС. Це додасть більше ваги країнам з високим рівнем населення. Після підписання Лісабонської угоди документ мали ратифікувати всі країни-члени ЄС. Останньою з держав Євросоюзу, яка затвердила договір, була Чехія.

  Чехія. Останнє протистояння.

  Конституційний суд Чехії визнав угоду про реформування Євросоюзу такою, що відповідає Конституції країни. Таким чином чеська Феміда відхилила скаргу 19-ти сенаторів про неконституційність Лісабонської угоди. Втім, єдиною умовою ратифікації договору залишався підпис президента Чехії Вацлава Клауса. Раніше він заявляв, що погодиться підписати угоду про реформування ЄС лише після того, як Брюссель надасть Празі певні гарантії (йшлося про так звані декрети Бенеша, які стосувалися судетських німців, переселених після Другої світової війни). На нещодавньому саміті ЄС лідери країн об’єднаної Європи запевнили Чехію, що Лісабонська угода не призведе до відміни декретів. Легітимним та таким, що не порушує конституцію Чехії, визнав документ і Конституційний суд республіки. Павел Річетскі, голова Конституційного суду Чехії зазначив: «Лісабонська угода вносить зміни у договір Євросоюзу, але вона не суперечить Конституції Чеської Республіки». Керівники країн Євросоюзу погодилися прийняти умови Чехії і надати їй спеціальні гарантії за Лісабонською угодою. Гарантії Євросоюзу передбачають виключення для Чехії дії Європейської хартії прав людини в тій частині, яка може призвести до висунення вимог етнічних німців та їхніх нащадків. Зокрема повернення власності, що залишилася на чеській території, а також виплату компенсації. 

  Перший Президент ЄС.

  Генрі Кіссинджер якось запитав: кому дзвонити, якщо захочеться поговорити з Європою? Скепсис був викликаний відсутністю консолідованої позиції з деяких питань. Зокрема, Нової та Старої Європи в питанні війни в Іраку. Тепер європейці намагаються створити єдину дипломатію та представити світу свого главу. Втім, щодо виборів одразу виникли дискусії. Перші невдоволення стосувалися кулуарного способу обрання європейського очільника, адже узгодження цієї кандидатури — результат переговорів, а не виборів. Тобто обиратимуть такого політика, який напевне підійде більшості впливових європейських держав, а не харизматичну особистість. Опоненти такого рішення зауважували – це удар по демократії. Особливо враховуючи те, що від того, хто отримає цю посаду залежить надзвичайно багато. Не припинилися дискусії навіть після оприлюднення рішення. 

  Першим Президентом Євросоюзу став 62-річний бельгійський християнський демократ Херман Ван Ромпей. У своїй першій промові він спробував показати, що є президентом всіх європейців, вільно переходячи з однієї мови на іншу. Крім того заявив, що під час його головування Європою триватиме розширення ЄС. 

  Рішення про вибір Президентом маловідомого політичного діяча – одразу ж породило розмови, що він буде «зіц-головою», а не повноцінним лідером ЄС. Експерти, які пророкували першому президентові роль глави «європейської наддержави», розчаровані і називають Ромпея «політичним пігмеєм». Це також підтверджує чутки останніх тижнів про те, що потужні країни Західної Європи, такі як Німеччина і Франція, не хочуть, щоб президентом ЄС був відомий і впливовий політик. Ніколя Саркозі та Ангела Меркель планують як і раніше вирішувати зовнішньополітичні питання своїх держав безпосередньо з Росією, США чи Китаєм. А Ромпей в такому випадку буде просто номінальною фігурою, яка буде озвучувати вже прийняті не для себе рішення.

  Лісабонська угода. Україна-ЄС – нові обрії.

  Чим далі тягнутиметься погодження Лісабонської угоди, тим довше Євросоюз не зможе повернутися до питання свого розширення. Таку думку неодноразово висловлювали європолітики. Зокрема, глава представництва Фонду Аденауера в Києві Ніко Ланґе запевняв, що Лісабонська угода надзвичайно важлива не лише для розвитку Європейського союзу, а й для майбутнього його східних сусідів: "Пані Меркель нещодавно заявила, що Лісабонський договір означатиме кінець фази "інтроспективи" Європейського союзу. Це означає: коли Лісабонську угоду буде ратифіковано, ЄС зможе подивитися на зовнішній світ, а не лише зосереджуватися на внутрішніх проблемах." 

  На думку Ланґе, "одна з країн, куди в першу чергу дивитиметься Євросоюз, це Україна". Тому ратифікація Лісабонської угоди, з погляду України, є справою, яка має вітатися. 

  Угоду підписали. Втім, українські перспективи залишаться маревом ще принаймні до січня. Адже ситуація в ЄС залишається дуже суперечливою. З одного боку, Євросоюз розв’язав свої інституційні проблеми, які тривали п’ять років. Лісабонська угода вступає в дію. А от як вона запрацює і які будуть наслідки переформатування нових органів, поки що не можна впевнено прогнозувати. 

21.11.2009