Ушкалов прийшов у "Є": оу є!
Ярослав Кобзар
Ця людина перекладає з німецької та пише абсурдні драми. Йому доводилось складати іспит Сергієві Жадану в університеті, а невдовзі їх часто можна було побачити разом на одній сцені. Його твори викликають обурення у старшого покоління та захоплення у молодшого.
Йдеться про харківського письменника Сашка Ушкалова. Саме йому разом із Танею Малярчук випало бути ведучими церемонії відкриття другої київської книгарні «Є». А після того, як головний гість Богдан Бенюк не зміг приїхати на цей захід, двом молодим письменникам і взагалі довелося самотужки розважати публіку. З цим завданням вони впоралися блискуче. Після літературних читань та відкриття «Твоя територія» поставила кілька запитань молодому харківському авторові.
‒ Розкажіть про Ваш нещодавній візит до Білорусії.
С. У. – Ми їздили від видавництва «Смолоскип». Воно час від часу спонсорує молодіжні літературні акції, і от цього разу фінансувало поїздку харківських авторів до Мінська. Це Ігор Зарудко – дуже популярний молодий харківський автор, Олена Рибка (яку українські прикордонники висадили з потягу через проблеми з паспортом), Анастасія Велес, Олег Коцарев, Катерина Карунник і, власне, я. Ми приїхали туди виступати в галерею і книгарню «Ў». Ця назва вимовляється як «У» або «В», я точно не розібрався (посміхається). Якщо говорити відверто, не дуже ми були втішені тамтешнім прийомом білорусів, оскільки розраховували на трохи більшу аудиторію. Просто в Україні нас уже «балують», приходить багато людей… А тут і публіки жменька, і реагували вони, як на мене, досить мляво. Усміхнених облич загалом за час подорожі я нарахував два, причому одне з них – у нашого водія. Хоча загалом було цікаво, ми подивилися місто, також будемо наводити з ним культурні мости. Білоруських письменників у нас можна побачити доволі часто, їх привозять як і видавництво «Смолоскип», так і «Остання Барикада». А от щодо українських виїздів на білоруську територію, то це вдається вкрай рідко, на жаль…
‒ А які у Вас враження склалися про Білорусію крім того, що там мало посміхаються?
С. У. – Враження, в принципі, позитивні. Мінськ – дуже класне місто з широкими проспектами, чистими вулицями, з дуже хорошими «спальними районами», які побудовані у 2005 році, тож нам є чому у них повчитися. Тобто на інше нарікань нема, крім того, що мені вони здалися трохи сумними, таке моє суб’єктивне враження. Сумними і… ніби скутими, бо коли там, приміром, під час розмови у барі чи кафе назвати ім’я Лукашенка, то всі відвідувачі обертаються і дивляться на тебе величезними очима.
–Чи Ви продовжуєте займатися перекладами?
С. У. – Так, продовжую, хоча зараз це переважно переклади з російської на українську. Наразі я перекладаю два романи Володимира Сорокіна – «Цукровий Кремль» і «День опричника». Вони вийдуть у видавництві «Фоліо» навесні.
–А як щодо Вашої наступної книжки? Чи можете назвати якщо не дату виходу, то хоча б її тематику?
С. У. – На це питання ще не можу точно відповісти… У мене є дуже багато матеріалу, а от те, про що вона буде і якою буде, зможу сказати лише за декілька тижнів до її виходу. Розраховую на весну, максимум до літа, тут я і сам зацікавлений, ви ж розумієте…(посміхається)
–Розкажіть про Ваше захоплення велоспортом, адже у Ваших біографіях часто можна зустріти інформацію, що Ви – велосипедист-далекобійник.
С. У. – На жаль, це у минулому. Зараз я вже цим не займаюся: маю настільки напружений графік і так багато роботи, що просто не вдається кудись виїжджати. До того ж, мені дуже хотілося б мати більш новий велосипед, можливо, це б повернуло моєму хобі актуальність.
–Два роки тому під час «літературного туру» українськими містами з Сергієм Жаданом Ви зазначали, що професія письменника Вам не дозволяє покривати витрати на життєдіяльність цього ж власне письменника. Чи змінилася відтоді ситуація?
С. У. – Абсолютно не змінилась. Я заробляю на життя іншим.
–Тобто з фінансової точки зору письменник в Україні – це непрестижно?
С. У. – З фінансової точки зору це абсолютно не мій рівень. Як і не рівень для будь-якої іншої людини…
05.12.2009
