Balcan fest стартував у Києві: традиція закладена!

«В очах українців є якась неймовірна відкритість, щось таке є,що захоплює!», - Емір Кустуриця.

  Два дні в Києві тривало справжнє свято-фестиваль балканської музики,який довів,що музика цього регіону варто надмірної уваги. На сцені грали кращі гурти з Сербії, Румунії, Македонії,США, але всіх їх об’єднала любов до Балкан. 

  Ще на пре-паті фестивалю організатори заявили про те,що навіть за малої кількості людей фестиваль відбудеться. Народу прийшло доволі багато,особливо у другий день,коли хедлайнером був легендарний Емір Кустуріца та The No Smoking Orkestra. Публіка була різнопланова, але відчувалася поінформованість присутніх, бо на всі прізвища,що звучали реагували гучно, а в коридорах обговорювали балканських виконавців активно.

  День 1:

  Перший день фестивалю розпочав виступ гурту Fanfare Ciocarlia з Румунії ( Фанфаре –духовий оркестр,чіокарліа- жайворонок, авт.). Гурт складається із 12 виконавців,які в основному грають на ударних та духових інструментах, таким чином створюється «щільний музичний простір» і вся мелодія сприймається буквальна на одному диханні. Музиканти дали вже близько 1000 концертів у 50 країнах світу, тож Україні пощастило стати 51 в списку. Неймовірно енергетична музика, що вражає своєю мелодійністю, а її виконавці з легкістю імпровізують будь-які народні мотиви. Цікавий той факт, що незважаючи на світову популярність хлопці з радістю приймають запрошення на весілля в своєму рідному селищі Зече-Праджині, де вже встигли стати «місцевим дивом».

  Наступним приємним здивуванням став гурт K.A.L(КЕЛ) з Сербії. Гурт спеціалізується більше на автентиці і намагається показати її кольоровість і багатогранність зав тяги різножанровим обробкам. Заснований колектив братами Рістіч. Соліст гурту Драган Рістіч на сцені київського палацу Спорту пожартував: «KAL-it’s not a shit,in Serbian it means black!»( «КЕЛ-не означає екскременти, сербською-це означає чорний», авт.). Киянам виступ запам’ятався дивовижною енергетикою самих музикантів, вони весь час посміхалися,жваво рухалися і спілкувалися з публікою. А їх поєднання рок-н-ролу із сербськими народними мелодіями запам’ятається надовго.

  На завершення першого дня Балкан фесту нарешті з’явилися легендарний Gogol Bordello, україно-американський гурт, що вже встиг засвітитися на світових майданчиках, отримали World Music Awards та попрацювали з Мадонною, про останнє соліст гурту киянин Євген Гудзь не надто любить розповідати. На прес-конференції в палаці Спорту Євген заявив, що йому кепсько усвідомлювати, що «рок в нашій країні так і не отримав належного визнання»,а він виступає по всьому світі, а на рідну Батьківщину його почали запрошувати тільки нещодавно. Журналісти питали його також про українські страви, чи не сумує він за ними. Гудзь зі сміхом відповів, що його ефіопський колега по гурту прожував всі вуха про вареники, тож по приїзді в Київ вони пішли в один з національних ресторанів здійснювати мрію. Також соліст поскаржився на величезну кількість попси, що існує зараз в Україні. Він називає все це англійським словом «trash»( сміття, авт.). Музику, що грають Gogol самі музиканти називають циганський панк-рок.  

  Зала просто вибухнула ,побачивши на сцені улюблених виконавців. Просто шалений драйв, улюблені пісні, « дикі танці» з українським прапором і демонстративне попивання вина на сцені, все це лише частину того шоу, що пощастило побачити присутнім. Відспівавши свій репертуар музиканти пішли за куліси і публіка близько 10 хвилин відважно викликали гурт на біс. Євген, що явно за півроку встиг скучити за Україною(нагадаю, що останній виступ гурту був у червні 2009 року на фестивалі «Старе місто» у Львові,авт.) заспівав ще добрих 5 пісень, весь цей час величезний український прапор не полишав його плеча. Мабуть запальному киянину з ним спокійніше було. У однією з учасниць гурту був день народження і на сцені,окрім скаженого виступу, ще й за колегу випити встигли та всього найкращого побажати.

  День 2:

  Другий день відрізнився від першого і більшою кількістю публіки і помітним збільшенням людей старшого віку, що теж приємно відмітити.

  Фестивальне дійство розпочали чарівливі македонці Kocani Orkestar( Кочані оркестр,авт.). Гурт вперше «відмітився» у фільмі еміра Кустріци «Час циган»,де виконав ряд композицій і з того часу став популярним. Музиканти вже встигли записати 7 альбомів і кожен з них сповнений атмосферою цілковитого свята. Стиль музики можна назвати своєрідним міксом турецьких маршів з латиноамериканськими та циганськими мелодіями. Знову ж таки в колективі велика кількість духових інструментів . Їх виступи,це цілі танцювальні дійства на сцені. Ці чорняві хлопці з радістю «погицали» на українській сцені, виконавши ряд доволі знаменитих македонських мелодій, згодом же вони були помічені під сценою, разом зі ЗМІ,чи то дівчата українські хлопців зацікавили,чи то з фан - зони музика колег краще сприймається , залишається лише гадати.

  Після Македонії нарешті виступив український гурт «Гайдамаки»,що, певно, не міг викликати щось, окрім гордості за українську музику європейського зразка. Приємно також зауважити, що окрім співочої частини, гурт доклав великих зусиль в організації такого явища, як Балканфест, за що їм окреме дякую. «Гайдамаки» порадували слухачів старими композиціями, таких як «Маланка», «Їду трамваєм», тощо. Також виконали декілька англомовних композицій та відомих американських хітів в українській обробці з додаванням народних мелодій. Така собі дивна суміш, але звучання захопило. Свій стиль колектив позиціонує як козацький рок, та на фестивалі відчувався явний вплив циганських мотивів. 

  Ну і нарешті черга за хедлайнерами другого дня еміром Кустурицею і The No Smokig Orkestra( Оркестр тих, хто не курить, в гурті дійсно немає жодного курильщика, авт.). Думаю, що справжні цінителі балканського регіону, а точніше того великого спадку музики, кіно, танцю, що він дає, довго чекали на цей виступ. Оркестр створений наприкінці 70-х Нелле Карайлічем, Емір же приєднався лише в 1998 році подарувавши колективу нову хвилю популярності. 

  Виступ шокував і смішив вже від самого початку. Першим на київську сцену ступив соліст Нелле Карайліч у футболці «Динамо» з прізвищем сербського гравця команди «Нінковіч», зала вибухнула оплесками. Згодом з’явився повний склад учасників. Емір був як завжди спокійний, грав на гітарі та багато жартував. Ще на прес-цонференції до початку концерту «Емір неіснуючої країни»,як себе називає сам Кустуриця, розповів про майбутню стрічку з Джонні Деппом в головній ролі,а на запитання чому саме він режисер емір відповів коротко і ясно: «Because I’m the most beautiful man of all” також режисер багато розповідав про власне селище Кюстендорф у гірській частині Сербії, яке він побудував сам для зйомок стрічки «Життя як диво», а згодом поселився там. Свій політичний режим Емір називає «sweet dictature»( «солодка диктатура»), рецепт такого устрою простий-«той хто мене не любить, в селищі не живе, ніякої влади, лише диктатура, але солодка»(сміється). 

  Оркестр заспівав свої найвідоміші композиції, влаштував на сцені справжню виставу: там і гітари на поясі у музиканта крутилася і скрипаль грав на довжелезному смичку, і люди із зали могли потанцювати на сцені разом із музикантами. Дуже багато спілкувалися з аудиторією, а запальний Нелле навіть поліз просто в натовп, де заспівав декілька пісень. Наприкінці ж на сцену вийшли всі учасники Балканфесту звичайні слухачі із зали і почався справжній циганський балаган, який закінчився як тільки годинник пробив дванадцяту. Казка скінчилася, але емоції киянам ще довго чулися і в метро, і на вулиці.

  Чудово, що традиція в столиці таки стартувала попри деякі труднощі, сподіваюся,що з кожним роком партнерів ставатиме все більше, а фестиваль набуватиме більшого розмаху.

06.12.2009