- Крим НАШ! - Ні, він НАШ! - Ні, НАШ!

  Ось так, наче в дитячому садочку, Україна ділить півострів з Росією. Здавалося б, уже й так усім відомо, що Крим є автономною частиною суверенної держави, проте є такі, кому це ще й дотепер невтямки. 

  З вересня цього року лідера руху "Народний фронт "Севастополь-Крим-Росія" Валерія Под’ячого оголошено в розшук. Усе через його неявку до суду у справі щодо „зазіхання на територіальну цілісність України”. Він та його соратник Семен Клюєв просто зібрали прес-конференцію та закликали "возз'єдннати Крим й Севастополь з Російською Федерацією правовим шляхом". Ці ж "активісти" пропонували зняти "окупаційні прапори України" й скасувати державну українську мову. Позиція, звісно, цікава. Однак чи насправді Україна є тим злісним окупантом кримського півострова, чи це ще одні профінансовані російським урядом тези? 

  Спочатку хотілося б нагадати, як власне був приєднаний Крим до Російської імперії. Усупереч Кючук-Кайнарджійському миру у 1783 році Катерина ІІ підписує рескрипт про включення Кримського ханства до складу Росії. Це, напевне, з прадавніх часів у крові російських можновладців були навички так легко порушувати усі домовленості, бо: „С Россией так нельзя!”, а з іншими можна. Туреччина, обурившись такими заявами, оголошує війну Росії, яка триває п’ять років. У неї втягнуто 12 тисяч українських козаків, і закінчується вся ця епопея перемогою Росії та відмовою Туреччини на будь-які претензії щодо приєднання Кримського півострова. Ось так,усіма правдами та неправдами, кров’ю і здобув наш сусід цю землю.

  Коли ж до влади приходять більшовики, Крим залишається частиною „великого и всемогущего” СРСР. Можемо згадати, як у 1944 року кримських татар, аборигенів цієї території, почали насильно вивозити до Казахстану й Середньої Азії. Вони звинувачувались у співробітництві з німцями під час Другої світової війни. Також з цих земель депортували греків, болгар, вірмен, турків, іранців. Зрештою, до кінця війни населення новоствореної Кримської АРСР скоротилось з 1 мільйона 200 тисяч до 350 тисяч. Різниця відчутна. Багато переселенців померло в дорозі через антисанітарію та нестачу харчів. І „спорожнілі” території почали швидко заселяти росіянами, тож і не дивно, що зараз там такі проросійські настрої.

  Від передісторії перейдемо до самого факту передачі в 1954 році Криму Україні. Це не був подарунок старшого брата молодшому! Це був просто логічний розвиток подій. Після війни економіка Криму була майже зруйнована, і внаслідок примусової депортації населення не вистачало людського ресурсу для „підняття Криму на ноги” (багато нових переселенців, не в змозі адаптуватися, почали тікати з цієї території). Також важливою причиною такої передачі була безпосередня близькість цієї території до України, у той час як у Росії даного кордону немає. Ось у такому занедбаному стані й отримала наша держава Кримський півострів. Саме після 1954 року було надано Криму всю необхідну допомогу задля відбудови економіки, також проклали велику кількість комунікацій, повністю забезпечили півострів водою, газом, електроенергією. Це зробила Україна. Після того Крим і став усесвітньо відомим оздоровчим курортом.

  Звичайно, такий "ласий шматок" землі не може залишати спокійними російських депутатів, котрі на все готові, щоб їздити у Крим, наче до себе до дому. Дачка на березі Чорного моря з надзвичайним кліматом - про що ще можна мріяти? Тому у 1992 році, як тільки Україна стає незалежною, "Государственная Дума России" каже, що рішення Верховної Ради СРСР сорокарічної давнини щодо приєднання Криму до України не є легітимним. Намагання все ж порушити цілісність наших кордонів продовжились і 2003 року, коли як не Крим, то хоч остів Тузлу хотіли від нас "відірвати". Ситуація дійшла мало не до збройного конфлікту, однак за допомогою велетенської дипломатичної роботи таку небезпеку вдалось відхилити. Сьогодні ж застосовується інформаційний тиск на мешканців Автономної Республіки Крим з боку „великої снігової королеви”.

  Проте не варто забувати, що наразі Крим – це також Україна. Для мене кримчани - брати. Маю надію, це взаємне почуття. І хоч на сьогоднішній день усіма способами Росія намагається сказати, що Крим був, є і буде їхнім, однак це вже давно не так. Пора українським політикам сказати: „З нами так не можна!”, і поставити врешті-решт у цьому питанні крапку.

  14.12.2009