„Говорю себе: товарищ москаль! На Украину зубы не скаль.” В Маяковский

Я не мало слов придумал вам,
взвешивая их, одно хочу лишь, -
чтобы стали всех моих стихов слова
полновесными, как слово «чуєш».
  В Маяковский

__ __ __

  Йду я невеликою вулицею Києва. Стоїть 1924 рік. Сипле білий сніг, що невпинно рипить під ногами. Бачу двох чоловіків, котрі замінюють напис „Ремонт обуві” на „Ремонт взуття”. Щож, вже й так усю вулицю цими новими ширмами зацяткували. Однак вони хоча б НОВИЄ, чистенькі. „Ремонт обуві” вже майже повністю запорошило снігом, допоки працівники виконали своє завдання. 
  Я йду зараз не на роботу, а на заняття з української мови. Сказали, якщо погано здам випускний іспит, то з заводу виженуть. Виженуть, не виженуть, а ризикувати не буду. Вивчу я тот язик, не така велика справа. Газети теж майже всі скоро будуть цією мовою, як я їх читатиму? Що синові буду давати, щоб переклав? Тож вивчу та й з кінцями! Он Ніколай вже так РАЗГАВАРІВАЕТ, що я навіть не розумію. Та нічого, ще полякаю адєсітов своєю українською...  

__ __ __

  Звичайно важко уявити зараз „червону державу” в якій пропагувалася українська мова та звичаї. Проте таке існувало. Деякі дослідники все ж стверджують, що це була лише кампанія з виявлення української еліти, щоб пізніше її знищити. Дехто називає це компромісною політикою більшовиків та „українського села”. Інші відгукуються про неї, як про дерусифікацію, що була втілена завдяки пересилуванню себе комуністами. Адже сама політика коренізації була лише агітаційною, всі інші тогочасні виплески націоналізму сприймалися як необхідні незручності.

  Офіційно така політика у радянській Україні починається з 1923 року. Її метою були виховання кадрів з представників корінної національності для партії, проникнення партійної ідеології у більш густіші прошарки населення. Проте, попавши у руки до Г. Гринька, О. Шумського, М. Скрипника, М. Волобуєва-Артем’єва, М. Хвильового, ця політична агітка почала невпинно розвиватись. Саме з їхньою допомогою українська мова поширювалася в освіті та науці. Також діяли добровільно-примусові курси з вивчення української мови та культури з випускними іспитами. І якщо ви погано здавали такі екзамени, то могли навіть лишитись без роботи. Внаслідок, 60% робітників та 42% працівників державного апарату знають українську мову, 90% газет видаються також українською. Втім, коли Волобуєв-Артем’єв став казати про незалежну українську економіку, М. Хвильовий висував гасла „Дайош Європу”, кремлівське управління не на жарт злякалось. Ми бачимо вже у 1933 році повернення до політики русифікації та російського шовінізму, знищення вченої української верхівки, голодомор.

__ __ __ 

  2009… Иду я небольшой улицей прекрасного города Киева. Да, конечно не Нью-Йорк, но жить можно. Вот   только этой лимиты развелось последним временем. Понаехало со своими «Шо» да «Га»! Сидели бы в своем Львове, а то жить не дают. Я одному так и сказала в метро: «Одумайся! Каким языком ты разгавариваешь! Поляк ты недоделанный!» Ток оно ж не понимает нормальной русской речи. Ужас. Мне этот суржик русско-польский вообще не нравится. Отдала своего ребёнка в нормальную русскую школу. А то что ему сидеть в этой стране со своим украинским? Хотя, отдам потом его в журналисты, будет статьи писать и уму разуму этих холопов учить.
  Таак, надо будет еще зайти за газеткой «Сегодня», и домой.  

  Це не вигадана історія. Це життя однієї моєї знайомої. Отак і живемо. Сучасна українізація втілюється кволо та незграбно. Жодної чіткої національної ідеї. Називаємо будівельні компанії „Зирка”, проводимо лотереї „щонеділі по п’ятницях”. А що це за „двадцять двєнадцать”? Що це за суржик англійської, російської та української мови? Треба нагайкою бити тих політиків, котрі ще за 18 років незалежності не навчилися вправно розмовляти державною мовою, а вже лізуть ще й другу запроваджувати.

  Не хотілося порівнювати Україну теперішню та Україну радянську. Проте комуністична влада керуючись своїми особистими інтересами провела хоч і короткочасну, проте дуже вдалу політику українізації. Сьогодні „керуючись УКРАЇНСЬКИМ серцем та УКРАЇНСЬКИМ розумом” ми не маємо ні справді українськомовного населення, ні справжніх патріотів. Один з кандидатів у Президенти Сергій Тигіпко називає їх „шароварними патріотами”. Хтозна, можливо, він має рацію. 

  У новинах мери міст дають інтерв’ю російською мовою. Єдині україномовні газети у таких містах цькують та називають неліквідними. Дійшло до того що зараз комуністи Запоріжжя хочуть ставити пам’ятники Сталіну на річницю його дня народження. І це державна політика? В руках наших можновладців виходить лише якийсь негативний бік демократії. Наша ж духовність це не борщ і сало, а перш за все українська церква й мова. Російська політична верхівка прекрасно це розуміє, тому й давить постійно на ці наші болючі мозолі.

  А вихід є. Це безперервне витіснення російської мови зі щоденного вжитку українців. Показати, що саме українська мова – це майбутнє й іншого не буде. Показати, власне, привабливість української мови для наших громадян. Адже якщо українська школа буде мати прекрасну наукову базу, її випускники – більше можливостей вступити до внз, та й банально – тепло взимку, то матусі одразу своїх дітей поведуть туди. А коли найкраще на сьогодні тестування з української мови пишуть російськомовні діти Криму, то це якась аномалія. Хоч у програму „Паралельний світ” відсилай заявку на розслідування. 

  Потрібно також чітко вибудувати курс на соборну українську церкву та повсякчас допомагати такому возз’єднанню.

  Тож допоки не буде продуманої державної політики українізації XXI століття, наш Мойсей так і буде йти пустелею ще не 40, а й 100 років у пошуках Нації.

  24.12.2009