Богдан Ступка: «Ми такі молоді, і нам сьогодні двадцять»
Олена Яковлева
Сьогодні 23 грудня. Рівно 20 років тому на сцену Київського театру імені Івана Франка Ступка-Тев'є вперше виїхав зі своїм возом. Всі ці роки вистава збирала незмінні аншлаги. Про неї говорили всюди. За виконання головної ролі саме в цій виставі - Богдан Ступка отримав Шевченківську премію. Навіть онука Шолом-Алейхема зізналася: український варіант у виконанні «франківців» ‒ найкращий.
Сьогодні тут безліч знаменитостей. Навіть Геннадій Хазанов, народний артист Росії, прилетів на цей ювілей. Зал вибухає оплесками. Всі в очікуванні дива. І ось на сцену виходить конферансьє і оголошує нетерплячій публіці, що в цей день ми маємо честь відвідати ювілейну, двадцяту, виставу «Тев'є-Тевель» і побачити, як Богдан Ступка в 362 раз виходь на цю сцену, щоб увіковічити п'єсу Шолом-Алейхема в серцях українських глядачів на віки.
Вимикається світло. Посередині сцени горщик з молоком, який повільно «піднімається» вгору. І в цей час на сцену виходить корифей української сцени Богдан Сильвестрович. В образі молочника Тев'є, він знову виїжджає на сцену зі своєю возом. Глядачі захоплено плескають у долоні.
…Починається перший акт п'єси, пронизаний особливим єврейським гумором, який був дуже характерний для сільського життя того часу (початок 20 століття, державний переворот в Російській імперії). Публіка захоплено сміється над дотепними жартами письменника. А як їх читає Ступка !.. Це незабутні моменти, які ніби переносять нас у родину Тев'є, і ми разом з ним переживаємо всі події. Підлога сцени, що обертається, створює відчуття простору: від будинку переміщаємося на людні сільські вулиці. Належне треба віддати і балету, адже неповторні ритми єврейських народних танців додавали постановці неповторного колориту. Незважаючи на всю комедійність першого акту, вона оповідає нам і про любов дочки Тевель до бідного кравця, і про великодушність батька, і про мудрість матері Голди. Але, на жаль, перший акт, який закінчується весіллям, також затьмарюється зображенням єврейського погрому, які мали місце у той нелегкий історичний період. І в цей момент на обличчях глядачів можна було прочитати скорботу за таке несправедливе ставлення нас, православних, до іновірців-іудеїв. Останнім сцену покидає Тев'є який несе за собою білосніжну весільну скатертину – єдине, що залишилося незайманим після погрому.
На такій «оптимістичній» ноті спалахує світло, що сповіщає про закінчення першого акту. Вельмишанована публіка летить займати черги в буфет, а журналісти кидаються від Хазанова до Герасим'юк, від Михайла Глузя, композитора вистави, до Любові Горіної, дружини режисера. Але з третім дзвінком всі знаходяться на своїх місцях: глядачі з нетерпінням чекають другого акту, журналісти налаштовують свої камери, а Хазанов роздає останні автографи.
Ось уже вдруге гасне світло, і ми бачимо на сцені все той же горщик, що підіймається, який тепер замітає сніг. І тягне Тев'є свій візок. Вистава триває. Але, на відміну від першого акту, цей проникнутий глибшою філософією і почуттям скорботи за долю єврейського народу. Все той же гумор куди частіше перериватися сумом. Одна з дочок Тев'є їде до Сибіру з коханим, а друга відрікається від батьківської віри і приймає християнство. «Немає в мене більше дочки», ‒ відповідає їй Тев'є. І ці слова такі сильні, настільки чутливі, що зал мимоволі починає витирати сльози. Друга хвиля емоцій накрила глядачів, коли мати сім'ї, Голда, у виконанні Тамари Горчинської, вмирає. Ми захоплюємося силою духу цієї жінки, адже у хвилини прощання з життям вона молиться не про свою душу, а про дочку, яка ось-ось народить дитину. Недаремно говорить Менахем, у виконанні Володимира Коляди: «Ось люди в ваш час були – вміли красиво вмирати!». Кульмінацією вистави стає сцена, де Тев'є повідомляють про виселення всіх євреїв з села. Адже саме в хвилину народного горя, під тиху мелодію скрипки, об’єднується разом вся родина, забуває про всі свої негаразди і з надією дивиться на майбутнє, тому що єврейський народ завжди переносив будь-які труднощі.
Вибух оплесків. Глядачі у захваті. Ось уже публіка понесла квіти улюбленим виконавцям. Крики «Браво!» не вщухають. Цей день всі театрали запам'ятають надовго. На сцену виносять квіти від Президента України, і заступник міністра з культури оголошує його звернення до учасників вистави.
І ось до мікрофона підходить Богдан Ступка. «Ми такі молоді, і нам сьогодні двадцять», ‒ починає актор. Він щиро дякує всім учасникам вистави, дизайнерам, композитору, всім-всім хто доклав руку до створення цього шедевру. Хвилиною мовчання ми вшановуємо пам'ять тих акторів, які, на жаль, не дожили до ювілею. А закінчує метр свою промову так: «Дякую Вам, дорога публіка, бо без Вас нам би не було 20. Ви – найкращий глядач у світі », ‒ й під оплески залу йде зі сцени.
Довго ще у фойє театру люди обговорюють сьогоднішню гру акторів. А нам залишається тільки порадіти, що і в наш урбанізований час люди продовжують любити прекрасне і все так само захоплюються мистецтвом. Я сподіваюся, що і через 10 років «Тев'є-Тевель» буде збирати аншлаги, а Ступка-Тев'є знову вивезе на сцену свого воза.
23.12.2009
