Сенсація! Знайшли ліки від раку!?
Йоліка Мальчевська
Важливо, бо рак скрізь! Врятуймо хворих! Панацею знайдено! Від смерті нікого не застраховано!
Популістські слогани на кшталт цих кишать навколо й наповнюють життя чи не кожного українця. Зриваються з екранів телевізорів, волають з радіо-хвиль, впадають в очі з бігбордів і пакетів для продуктів.
Стоп. Ось тут особливості національного українського менталітету починають підказувати мені «внутрішнім голосом», що щось тут не те. «Моя-то хата скраю…», «якось воно буде» і взагалі такі глобально-страшні проблеми мене, слава богу, не обходять. Ідуть лісом. Десь далеко-далеко, де Макар телят не пас. А в мене і без них голова обертом іде – робота, дитина, голодний чоловік із візком шкарпеток, і друга вища, хай їй грець.
Але мене зачіпає. Можливо, через те, що колись через цей клятий недовчений недуг я втратила дуже близьку мені людину. І досі не можу заспокоїтися. Чи просто через те, що я добра й чутлива. Я така… Але найшвидше причина в дітях – тобто в моїй особистій коханій дитині. Ні-ні, борони Боже! Моє малятко здорове і чудове. Але… поїдьте якось до «Охматдиту» і ви все зрозумієте.
Це місце, де дітки – маленькі сонечка і зайченятка - вмирають від раку.
І мене страшенно зачіпає, що якісь тварюки ще сміють на цьому заробляти й піаритись.
Як-то кажуть, нічого особистого, лише бізнес. Гроші на кістках. Здорові пацієнти лікарям не вигідні. Приміром, якось один знайомий анестезіолог після невдало зробленого знеболювання сказав мені, що медицина – це лише фармацевтичний бізнес. Головне – чим дорожче продати власний товар, а як там він позначиться на пацієнтові, або чи треба йому взагалі – то вже наївне (ознака дурного тону) і безглузде питання. Мовляв, всі знають, як продаються-купуються державні ліцензії, як всі про це знають і мовчать, і як ніколи жоден медик не визнає цього публічно, і жодного коментаря не дасть. А отже, ніхто нічого не доведе. Братство білого халату… Повбивала б.
А далі… можливо, хтось чекатиме на плаксиві рядки про клятих капіталістів – не гайте часу. Діставати з плісняви дідусеві згадки про «щасливе радянське минуле», я не збираюся. Просто всьому має бути межа. Не можна приписувати чудодійну дію препаратам, які насправді «приший кобилі хвіст». А найгірше – обнадіюють. Виймають зі знедолених все дощенту. А коли очі розплющуються і віра перетворюється на примару, - вбивають, страшніше за хворобу.
