Паризькі реалії
З Нюрнбергу до Парижу шестигодинний переїзд. Врешті ви опинитесь у столиці-музеї, де наштовхуєшся переважно на студентів та іммігрантів, тут багато темношкірих та осіб арабського й азіатського походження.
Не зважаючи на те, що у Парижі абсолютний інтернаціонал, громадяни принципово говорять французькою і ніколи не відповідають англійського, навіть якщо її знають. У Франції позагласно існує полімовність. У метро та у магазинах роблять оголошення, окрім французької, китайською та іншими мовами, але тільки не англійською та російською. Акцент у мовах робиться на перевагу певних національностей. Щодо зручності метро, то тут важко щось сказати, якщо ти не звик сам закривати чи відкривати двері вагона після зупинки на однії із станції, яких, до речі, в Парижі аж 284 на 18 ліній метро. Як говорять самі парижани, місто за наявності великого бажання можна обійти за три або чотири години, але метро є чи не на кожнім провулку. До речі, вулиці у Парижі побудовані багаточисленними радіусами, від яких, мов промінцями сонця, йдуть у проекції будинки, перші поверхи яких просто засилені магазинами та ресторанами. Вулиці настількі вузькі, що машини проїхати у два ряди не можуть, та й взагалі зараз у Парижі проводять акції оздоровлення нації: поставили металеві штирі посеред вузьких доріг – привчають до біологічно чистих видів транспорту – велосипедів. Зробили для них окремі стоянки, де вони навіть не причеплені чекають на свого власника. Бо від усіляких шкідливих викидів усі дахи будівель та пам’ятники стали зеленого кольору з відтінком іржі, яка псує і так не дуже веселий вигляд міста. Усі будівлі кам’яні, переважно сірого кольору і тільки вночі місто набуває тієї романтичної святковості, про яку пишуть у книжках та рекламують по телевізору. Світиться Ейфелева вежа, з третього поверху якої видно де райони бідні, а де елітні, бо темінь видає економію столичного бюджету.
Округи, на які ділять Париж, визначають соціальний та матеріальний статус жителів столиці. Всього їх 20, з них 7 елітні, інші середнього рівня забезпеченості. Жителі свого округу або району знають однин одного в лице і всі вітаються наче у селі. Якщо у магазині ти з’явився більше двох разів, там тебе вже вважають хорошим знайомим, пам’ятають смаки та почнуть розповідати про себе. На ряду з чемністю існує у парижан і погана звичка розштовхувати чергу ліктями, якщо кудись поспішають або паркувати машину так близько до іншої, що вм’ятина у бампері неминуче та ще й звичне явище. Парижанам легше заплатити 2 євро штраф за неправильну паркову, ніж шукати паркувальне місце далеко від центру.
Не готові столичні жителі і до морозної зими, бо мінусова погода – це явище незвичне для Європи. Парижани не знають, що і як їм одягати на дощ і сніг, ходять у піджаках, джинсах та туфлях у мінус 18. Інколи можна зустріти унікальних осіб і у футболках та в’єтнамках з парасолькою.
Прибування у Парижі не має обмежуватись шопінгами під час розпродажів та походами до ресторанів, хоча і це не менш важливо. Зважаючи на те, що Париж – це місто-музей, обов’язково потрібно побачити Нотрдам де Парі, Луксорський обеліск, Тріумфальну арку, Собор Св. Богоматері, Собор-мечеть Сакрекер, Лувр, де загадково посміхається Монна Ліза, Пантеон – місце, де поховані Вольтер, Дюма та інші визначні діячі Франції, де знаходиться астрономічний маятник, який до цього часу служить допоміжним засобом для визначення фази планет та інших космічних явищ, і насамкінець Ейфелеву вежу – вдень і вночі. Традиційний маршрут культурними містами Парижу допоможе здійснити мрію будь-якого туриста.
